Друзі, сьогодні я хочу поговорити з вами про те, що хвилює кожного з нас – про наші гроші, а точніше про гроші нашої держави.
Уявіть собі, що ви сидите за родинним столом і ділите один великий пиріг. Хтось отримує більший шматок, хтось менший, а комусь, можливо, залишається лише крихта. Саме так можна описати процес формування державного бюджету. І знаєте що? Схоже, що в 2025 році декому дістанеться справжній бенкет, а іншим – лише запах з кухні.
Хто в шоколаді, а хто на дієті?
Давайте поглянемо на цифри. Вони красномовніші за будь-які слова. Витрати на Верховну Раду зростуть на 5,3%, на Кабінет Міністрів – на 15,7%, а на Офіс Генерального прокурора – аж на 24,4%! Вам не здається, що у той час, коли більшість українців затягують паски, дехто в Києві послаблює ремінь?
А тепер погляньмо на іншу сторону медалі. Видатки на Міністерство соціальної політики планують урізати на 10,7%. Це ті самі гроші, які мали б піти на допомогу найбільш вразливим верствам населення. Чи не виглядає це так, ніби одні жирують, поки інші голодують?
Від Тернополя до столиці: довга дорога гривні
Уявіть собі таку картину: ви важко працюєте цілий рік, відкладаєте кожну копійку, щоб відремонтувати дах у своєму будинку. І раптом приїжджає дядько з Києва і каже: “Знаєш, а давай ми ці гроші заберемо на ремонт мого кабінету. Тобі ж дах не протікає?”. Абсурд? А саме це і відбувається з нашими місцевими бюджетами.
Гроші, які могли б піти на ремонт доріг у Тернополі, на нові парти в школах, на ліки в лікарнях, тепер потечуть широкою рікою до столиці. А що натомість? Обіцянки, обіцянки і ще раз обіцянки.
Вчителі, лікарі та військові: між молотом і ковадлом
Ми всі розуміємо, що країна в стані війни. Але чи означає це, що ми маємо забути про тих, хто щодня стоїть на передовій освіти та охорони здоров’я? Видатки на Міністерство освіти і науки планують зменшити на 2,1%. Здавалося б, не так вже й багато. Але коли ваша зарплата вчителя і так ледве дотягує до прожиткового мінімуму, кожна гривня на рахунку.
А що з нашими захисниками? Так, видатки на оборону зростуть. Але чи дійдуть ці гроші до звичайних солдатів? Чи, може, осядуть у кишенях армійських чиновників?
Епілог: куди котиться наш віз?
Друзі, я не маю готових відповідей. Але я знаю одне: коли одні жирують, а інші голодують – це шлях в нікуди. Ми всі в одному човні, і цей човен називається Україна. І якщо ми хочемо допливти до берега процвітання, нам потрібно гребти разом, а не тягнути ковдру кожен на себе.
Що ви думаєте про цей бюджет? Чи відчуваєте ви на собі ці зміни? Можливо, у вас є ідеї, як зробити розподіл коштів більш справедливим? Давайте обговорювати, бо мовчання – це згода з несправедливістю.
Віталій Криворучко
Коментувати