Майже все життя Гриць Драпак, окрім сцени, присвятив вишиванню. Любов до рукоділля почалася ще у шкільні часи.
Сьогодні це не лише хобі та додатковий заробіток, але й своєрідна медитація.
«Я вже і не скажу, скільки років вишиваю. Певно, відколи себе пам’ятаю, – ділиться з Тернополісом гуморист. – Все почалося ще у школі. Там у нас був гурток «Умілі руки», де хлопців навчали майструвати щось з дерева, а дівчат – шити, вишивати, в’язати, готувати тощо. Ще тоді я хотів бути не таким, як кажуть сьогодні – «крутим, похіпувати». Тому й ходив у групу дівчат, де й навчився вишивати».
Проте перша любов тривала не довго.
«Десь рік чи два я вишивав у школі й закинув. Довго не брав до рук голок, ниток. Аж потім почалася мода на такі вишиті серветки на телевізор. Ось тут мене «прорвало». Я почав не лише вишивати багато, але й урізноманітнювати, скажімо, «репертуар». Це були і серветки, і рушники, і сорочки. Потім перейшов до картин, а згодом – ікон. Ще через деякий час почав вишивати на замовлення портрети, самотужки розробляючи ескізи».
Як розробляє ескізи Гриць Драпак не каже.
«Це мій секрет. Скажу лише, розробка триває у два етапи: на комп’ютері та ручне редагування… За стільки років я вже досконало вивчив усі кольори та їхні номери. Мені не треба дивитися на палітру, аби зрозуміти, що видане комп’ютером поєднання буде не таке живе й насичене. Тому більшість схем я додатково переробляю вручну. Для мене головне зробити картину реальною, оживити її».
Окрім розробки схем митець експериментує і з техніками вишивання.
«Моя любов – хрестик. Особливо, коли поєднувати різну кількість ниток в одній картині. До прикладу, напівхрестик з двома, трьома… й аж до шести ниток чи більше. Так можна досягнути максимальної передачі кольору та створення об’єму…
А от бісер не люблю. Він створює штучність образу, певну сталість».
Як зізнається гуморист, найлегше вишивати ікони, хоч більшість з них – чи не найскладніші його роботи.
«Для мене вишивання – своєрідна медитація. Я запалюю цигарку, заварюю ароматну каву, засиляю одночасно 25-30 голок з нитками різних кольорів і починаю медитувати.
Взагалі вишивати легко, але під час роботи над іконами по-особливому спокійно, незалежно від того, якими б складними вони не були. До прикладу, зараз я завершив картину «Добрий пастор» – 93 кольори, 175 тисяч хрестиків. Кілька тижнів промайнули як пару днів. А найголовніше – відчуття спокою, щастя, яке «тримає» навіть після завершення роботи».
Попри поважний вік Гриць Драпак присвячує улюбленому хобі по кілька годин на день.
«Та який вік, – сміється. – Я – молодий пацан! Те, що кажуть цифри у паспорті – брехня, насправді ж я почуваюся років на 30, не більше… А щодо улюбленого хобі, ще коли їздив на гастролі, то щодня вишивав мінімум по 1-2 години. Робив це навіть за кулісами. А зараз, в часи пандемії та карантину, можу вишивати не просто годинами, а буквально днями».
Аби хобі не набридало та приносило задоволення, митець радить «знайти своє».
«Не треба бігати за модними тенденціями. Знайдіть те, що приноситиме задоволення та гроші. Так-так, тут важливі дві складові. Задоволення – моральне, аби ви відпочивали як не тілом, то хоч душею. А гроші – не мільйонні статки, а на певні потреби, які слід завчасно для себе озвучити».
Сьогодні в доробку Гриця Драпака кілька сотень вишивок. Частину з них чоловік подарував рідним та друзям, інші – продав (або ж виготовив на замовлення). На цьому митець зупинятися не збирається.
Читачам Тернополісу гуморист радить не просто віднайти своє хобі, але перестати скаржитися.
«Головне – таки почати жити, а не засиджуватися в інтернеті. Справжнє життя – то не переписки, не лайки. Вони не зроблять вас по-справжньому щасливими».
Христина СЛОТА, фото з архіву Гриця ДРАПАКА
Коментувати