Споконвіку гравців атакувальної лінії уболівальники і журналісти люблять значно більше, ніж представників оборони.
Отож, і кількість нападників-володарів «Золотого м’яча» переважає представників будь-якої іншої лінії. Та якщо півзахисників менше приблизно рази в три, а захисники, хоч і одиниці, також виборювали цей приз (достатньо згадати імена Бекенбауера чи Каннаваро), то випадок воротаря, який став кращим гравцем Європи, взагалі один в історії — у 1963 році приз здобув голкіпер збірної СРСР і московського «Динамо» Лев Яшин.
Лев Яшин народився 22 жовтня 1929 року у Москві. Як і багато післявоєнних футболістів поєднував футбольну кар’єру з хокеєм і навіть хокеєм з м’ячем (різновид хокею на футбольному полі). В класичному хокеї навіть встиг здобути Кубок СРСР і бронзові нагороди чемпіонату, а напередодні чемпіонату світу 1954 р. входив до числа кандидатів до хокейної збірної Союзу.
Однак, на той момент, Лев Яшин уже зосередився на виступах у футболі, адже закріпився в основному складі московського «Динамо». У цій команді Лев Яшин грав протягом двох десятків років — з 1950-го до 1970-го. Він п’ятиразовий чемпіон і триразовий володар кубка Союзу, а також шестиразовий призер чемпіонату.
А ще Лев Яшин виграв кілька нагород у складі збірної СРСР. У 1956-ому він став олімпійським чемпіоном, у 1960-ому — виграв чемпіонат Європи, а в 1964-ому став срібним призером європейської першості.
Та знаменитий Яшин не своєю напрочуд довгою і яскравою кар’єрою, не численними здобутками, а насамперед революційною моделлю гри воротаря. Це нині нас не здивуєш грою голкіпера ногами, а в часи Яшина воротарі воліли притримуватися свого воротарського майданчика і рятували команди з лінії воріт. Яшин одним з перших почав грати по всьому штрафному майданчику та ще й на рівних із захисниками.
На початку 1960-их він був одним з найзнаменитіших голкіперів світу, і ледь не злетів з цього п’єдесталу на чемпіонаті світу’1962 у Чилі. Туди збірна СРСР, як вважало керівництво радянської федерації, їхала одним з фаворитів, а натомість вилетіла вже на чвертьфінальній стадії, програвши господарям — 1:2. Яшин на тому чемпіонаті пропустив 7 голів у 4-ох матчах, і був визнаний головним винуватцем провалу.
Розпочалося цькування зі всіх боків — від чиновників до вболівальників. Яшин було втратив місце в «основі» «Динамо», але невдовзі повернувся ще сильнішим. У чемпіонаті 1963 року він у 27-ми матчах за «Динамо» пропустив лише 6 голів. А потім вразив грою у складі збірної світу проти команди Англії у матчі, присвяченому 100-літтю англійського футболу.
Так Лев Яшин опинився серед реальних претендентів на «Золотий м’яч» за підсумками 1963 року, та у вирішальному голосуванні зумів випередити італійця Ріверу і англійця Грівза.
А через три роки, уже 36-річний Лев Яшин поїхав на чемпіонат світу до Англії. Там збірна СРСР продемонструвала найкращий виступ у своїй історії, дійшовши до півфіналу, але у підсумку посівши 4 місце.
Це був останній гучний успіх Яшина — 27 травня 1971 року відбувся його прощальний матч, за участі світових зірок Ейсебіо, Чарльтона, Герда Мюллера і багатьох інших.
Після завершення кар’єри Яшин працював у структурах федерації футболу і спорттовариства «Динамо». З дружиною Валентиною виховали двох доньок, а внук також пов’язав свою долю з футболом, проте особливих успіхів не досягнув.
Лев Іванович багато курив, через що на нозі розвинулася гангрена, і у 1984-ому її ампутували. У 1989-ому федерація футболу СРСР гучно відсвяткувала 60-річчя великого голкіпера, був зіграний виставковий матч, а Лев Яшин востаннє з’явився на публіці.
20 березня 1990 р. видатного голкіпера не стало…
Підготував Олег КУРИЛО
Читайте також:
Легенди футболу: володар “Золотого м’яча” 1962 року Йозеф Масопуст
Коментувати
