Легенди футболу: володар «Золотого м’яча» 1975 року Олег Блохін

У 1975-ому році, в розпал протистояння в футбольній Європі німців і голландців, на горизонті раптом з’явилася «третя сила» — київське «Динамо» Валерія Лобановського.

Кияни не залишили суперникам шансів у Кубку кубків, вигравши цей трофей, а потім обіграли непереможну мюнхенську «Баварію» у Суперкубку Європи — 1:0 і 2:0.

Символом тієї команди був бомбардирський хист Олега Блохіна, який, до речі, забив три з трьох голів у ворота «Баварії». Нестримність форварда «Динамо» підкорила Європу, і у 1975 році, у віці 23 років, він отримав «Золотий м’яч».

Олег Блохін народився 5 листопада 1952 року в Києві. Батьки намагалися влаштувати йому кар’єру легкоатлета, але Олег швидко обрав футбол і вже у юнацькому віці досягнув у «грі мільйонів» чималих успіхів. У 16 років він дебютував у складі київського «Динамо», але остаточно в «основі» закріпився в сезоні 1972 року, коли забив за «Динамо» 15 голів у 35-ти матчах.

Подальші його досягнення в складі «Динамо» стали феноменальними для радянського футболу — семиразовий чемпіон Союзу і 5-разовий володар кубку, дворазовий володар Кубка кубків (вдруге у 1986 році) та переможець Суперкубку Європи. Двічі «Динамо» з Блохіним доходило до півфіналу Кубка чемпіонів. До 1987 році він зіграв у складі «Динамо» 582 матчі і забив 266 голів. До того жоден радянський футболіст не міг похвалитися такою результативністю.

Не менш фантастичними виглядають його показники і у збірній СРСР, де він є рекордсменом і за кількістю матчів (112), і за голами (42). У роки розквіту Блохіна збірна СРСР 5 разів не могла вийти до фінальних турнірів чемпіонатів світу та Європи, тому Олег Блохін зіграв лише на Мундіалі’1982, де збірна зупинилася за крок від півфіналу. Причому там, зважаючи на досить слабку гру, Блохіна визнали одним із винуватців невдалого виступу.

Він став також одним з перших радянських футболістів, яким дали змогу зіграти в європейському клубі. Уже на завершенні кар’єри він два сезони провів у заштатному австрійському «Форвертсі», хоча були часи, коли європейські гранди готові були віддати за Блохіна кілька мільйонів доларів.

Після завершення кар’єри гравця Олег Блохін перейшов на тренерську роботу в кількох грецьких клубах. Особливих успіхів не мав, але виграв чотири комплекти нагород (без чемпіонства) першості Греції, а також кубок з «Олімпіакосом».

У 1998-ому до Олега Блохіна прийшов успіх у політиці — він став народним депутатом від партії «Громада», але протягом каденції двічі змінював фракцію, перейшовши до «Батьківщини» і КПУ. У 2002-ому його знову обрали нардепом від КПУ, але того разу він перейшов до фракції СДПУ (о).

Саме під орудою Олега Блохіна збірній України підкорилося історичне досягнення. Спочатку він, вперше за історію, вивів команду до фінального турніру великого форуму — чемпіонату світу в Німеччині’2006. А потім, на тому ж чемпіонаті світу, довів українців до чвертьфіналу. Тренував Блохін українців і на домашньому Євро’2012.

У вересні 2012-го Блохін залишив збірну і перейшов до київського «Динамо», проте наступні два сезони, не зважаючи на великий карт-бланш і солідну суму трансферів, стали для «Динамо» найгіршими за історію чемпіонатів України — кияни фінішували третіми і четвертими, а Блохіна замінили на Сергія Реброва.

Суперечливим, як і вся футбольна кар’єра, стало й особисте життя Олега Володимировича. На початку 1980-их Олег Блохін одружився з чемпіонкою світу з художньої гімнастики Іриною Дерюгіною. В 1983 році в подружжя народилася донька Ірина Блохіна. Проте цей шлюб розпався. Нині Олег Блохін одружений з Анжелою, яка уникає публічності. У них дві доньки — 19-річна Ганна і 18-річна Катерина.

Читайте також:
Легенди футболу: володар «Золотого м’яча» 1972 року Франц Бекенбауер