В історії «Золотого м’яча» є кілька лауреатів, які через слабкість своїх збірних не змогли проявити себе в повній мірі на чемпіонатах світу або Європи, а ось на клубному рівні запам’яталися уболівальникам.
Саме таким є датчанин Аллан Сімонсен — один з головних бомбардирів єврокубкових турнірів кінця 1970-их і єдиний гравець, який забивав у фіналах усіх трьох єврокубків.
Аллан народився 15 грудня 1952 року в датському Вейле. Місцева футбольна команда за всю 90-річну історію датського футболу лише 5 разів була чемпіоном, і тричі (!) це сталося, коли там грав Сімонсен.
Він підписав професійний контракт у 17-річному віці — тренери і партнери були вражені технікою і швидкістю невисокого (зріст — 166 см) хлопця.
Аллан почав грати у нападі і за два сезони у «Вейле» (1971-72 рр.) забив за команду 48 голів у 93-ох матчах, і обидва рази датський клуб став чемпіоном. А ще він їздив на Олімпіаду в Мюнхен 1972 р., де Данія зупинилася за крок від матчів вирішальної четвірки.
Така результативність фактично юного гравця змусила звернути на нього увагу представників великих європейських чемпіонатів. Найсміливіше діяла менхенгладбахська «Боруссія», яка і підписала контракт з забивним датчанином на початку 1973-го.
Аллан адаптовувався довгих 18 місяців — наприкінці першого сезону він навіть не потрапляв до заявки команди, а протягом другого зіграв лише 9 матчів, у яких забив 2 голи. Датчанин уже думав повертатися додому, однак його попросили залишитися ще на рік…
І у сезоні 1974/75 рр. він розкрився в «Боруссії» на повну потужність. Того року менхенгладбахці з великим запасом виграли чемпіонат Німеччини, а крім того тріумфально пройшли непростою сіткою Кубка УЄФА, де в фіналі розгромили голландський «Твенте». Сімонсен зіграв 34 матчі і забив у них 18 голів.
Подальші сезони в історії гладбахської «Боруссії» були чи не найуспішнішими. Клуб ще двічі здобув золоті нагороди, а потім програв золото «Кельну» лише за різницею голів. При цьому в Кубку чемпіонів 1977 р. німці доходять до фіналу, де програють «Ліверпулю» — 1:3. Гол, звісно, на рахунку Сімонсена, який є одним з ключових гравців «Боруссії», а по завершенні того року йому вручають і «Золотий м’яч».
У складі своєї команди він стає кращим бомбардиром у кубку чемпіонів 1978 р. (там «Ліверпуль» зупиняє «Боруссію» в півфіналі), і переможного Кубка УЄФА 1979 р., де Сімонсен забив вирішальний гол у ворота югославської «Црвени Звєзди».
Той успіх став прощальним і для «Боруссії», яка досі не може вийти бодай на схожий рівень, і для Сімонсена, який за 60 мільйонів песет перейшов до каталонської «Барселони». Отож, у складі «Боруссії» він протягом 1972-79 рр. загалом забив 76 голів у 178 матчах.
Період в Іспанії не став таким успішним — за чотири роки 1979-83 «Барса» жодного разу не стала чемпіоном, втішними трофеями були лише кубок Іспанії’1981 і кубок кубків 1982 р. (у фіналі перемога над бельгійським «Стандартом» 2:1 і, звісно, гол Сімонсена).
Наприкінці сезону 1982/83 іспанці ввели в своєму чемпіонаті правило двох легіонерів. На той момент позиції німця Берндта Шустера у «Барсі» були незаперечними, а другим легіонером хотіли бачити суперталановитого Дієго Марадону. Отож, доля 30-річного Сімонсена була визначена…
Аллан, транзитом через англійський «Чарльтон», опинився у рідному «Вейле». Він грав за датський «середняк» до 1989-го і ще раз привів його до чемпіонства у 1984-ому. Під час другого пришестя до Данії Сімонсен зіграв 282 матчі і забив 104 голи.
Він двічі їздив у складі збірної Данії на великі турніри, але на Євро 1984 р. Аллану в грі з французами зламали ногу, а на Мундіалі 1986 р. 33-річний Сімонсен був більше гравцем заміни, головні ролі грали інші…
Після завершення ігрової кар’єри Аллан Сімонсен, а нині йому 67 років, працював тренером, але також не змінював команди, наче рукавички. До 1994 р. він тренував «Вейле», а з утворенням збірної Фарерських островів став її наставником (1994-2001 рр.), змінивши цю команду на іншу збірну — Люксембург (2001-04 рр.).
Читайте також:
Легенди футболу: володар «Золотого м’яча» 1975 року Олег Блохін
Коментувати