Осип Дяків (“Горновий”, друг дитинства Василя Галаси), Осип Кусень (“Сірий”, залучив В.Галасу до ОУН) і Василь Галаса (1930-ті роки).
12 листопада 1920 року народився один із керівників українського збройного підпілля та член Проводу ОУН Василь Галаса — “Орлан”.
До 100-річчя легендарного полковника УПА, Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України та Архівом національної пам’яті опублікували онлайн 35 документів з його архівних справ.
Переглянути збірку можна на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху: https://bit.ly/35ohBur
У колекції можна ознайомитися з такими документами:
- ордери на арешт Василя Галаси;
- протоколи допитів підпільника та свідків, що проходили по його справі;
- листи до колег по підпіллю (зокрема до Головнокомандувача УПА Василя Кука), які радянські спецслужби змушували відтворювати по пам’яті;
- особисті світлини, у тому числі з дружиною, зв’язковою УПА, Марією Савчин;
- план агентурно-оперативних заходів по захопленню Василя Галаси;
- особисті речі полковника, вилучені оперативними співробітниками (записник з шифрами, зброя та література);
та ін.
“35 документів з архівної справи Василя Галаси вперше опубліковані онлайн, — розповідає координатор Електронного архіву Денис Пасічник. — Водночас це лише маленька частина з справ на видатного підпільника, які в оригіналі зберігаються в Архіві СБУ і є доступними для ознайомлення усім охочим”.
Довідка:
Галаса Василь Михайлович (“Орлан“) — народився 12 листопада 1920 року в селі Білокриниця (Підгаєцький район – ред.) на Тернопільщині. Полковник УПА, член Української головної визвольної ради, крайовий провідник ОУН Північно-Західних Українських земель (ПЗУЗ), керівник Перемишлянського обласного проводу ОУН.
Відповідав за організацію рейдів УПА у Західну Європу. Займався інформаційною роботою: керував підпільною друкарнею, редагував видання та журнали ОУН. Був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги і медаллю “За боротьбу в особливо важких умовах”.
У 1953-му році Галасу разом із дружиною Марією Савчин схопило МҐБ за допомогою легендованої (несправжньої) групи повстанців. У 1958-му — засуджений до 10-ти років виправних таборів. Після звільнення 1960-го жив у Києві під постійним наглядом спецслужб.
З 1991-го збирав та впорядковував матеріали про історію українського визвольного руху, працював в Інституті історіографії НАНУ. Помер 5 жовтня 2002 року, похований у Києві на Берковецькому цвинтарі. Автор книги спогадів “Наше життя і боротьба”.
Коментувати
