Італійський нападник Роберто Баджо дуже рано розкрився у «грі мільйонів».
Вже у 23 роки він мав «за плечима» вісім (!) сезонів у професійному футболі, тверде місце в «основі» збірної на чемпіонаті світу, найдорожчий перехід до єврогранду і… величезний скандал. А ще Роберто уже 5 років мучився з травмою коліна, яка пройшла з ним через всю кар’єру і таки змусила завершити активні виступи…
Роберто народився 18 лютого 1967 року в містечку Кальдоньо поблизу Віченци в багатодітній сім’ї. Уже в 16 років дебютував за професійну «Віченцу» в Серії С1 (до того на юнацькому рівні Роберто забивав голи буквально пачками), а у 18 років вже був лідером команди, забивши 14 голів у 34-ох матчах. На юного таланта звернули увагу в елітному дивізіоні, і сезон 1985-86 року він розпочав у «Фіорентині». Точніше він там вже числився, але грати не дала важка травма…
В одному з останніх матчів за «Віченцу» Роберто пішов у жорсткий стик і травмував коліно. Знадобилася важка операція — футболісту наклали 220 швів і потягнулися місяці важкої реабілітації. «Фіорентина» контракт не розірвала, але вийти на поле вдалося лише взимку 1986-го. Роберто довго не міг набрати необхідних фізичних кондицій, а коли набрав… стався рецидив і друга операція.
Отож, два перших сезони у «Фіорентині» Роберто, фактично, пропустив, а у третьому — зіграв у 34-ох поєдинках, забивши 9 голів. А ось два наступних сезони стали справді зірковими — Баджо забив протягом них 43 голи, увійшов до збірної Італії, став справжнім улюбленцем флорентійських фанатів, а у 1990 році зацікавив грандів італійського футболу. Туринський «Ювентус» тоді мав ігрові проблеми після втрати свого лідера Мішеля Платіні, отож, не пошкодував за молодого форварда рекордні 13 мільйонів доларів. І боси «Фіорентині» дали добро, пішовши всупереч волі вболівальників, місцевої громадськості та самого Роберто…
Гвалт зчинився страшний — дізнавшись, що Роберто Баджо підписав контракт з «Юве», фанати вийшли на акції протесту. В центрі Флоренції почалися погроми і підпали автомобілів. Поліція тривалий час не могла вгамувати пристрасті. За збігом обставин, збірна Італії тоді готувалася до домашнього чемпіонату світу на своїй базі неподалік Флоренції. Туди викликали і Роберто Баджо, отож, фани «Фіорентини» оточили й базу, ледь не зірвавши підготовку. Конфлікт ледь вдалося так-сяк «зам’яти»…
Мундіаль Роберто Баджо розпочав в «основі» збірної, на позиції відтягнутого нападника. На тому чемпіонаті він забив два голи, а Італія дуже впевнено просувалася турнірної сіткою. Команда виграла групу, потім пройшла Уругвай і Ірландію в плей-офф, однак несподівано вилетіла від Аргентини і посіла третє місце, яке на Апеннінах розцінили як невдачу, щоправда гра 23-річного Баджо отримала в основному схвальні відгуки…
А вже восени 1990-го він дебютував за «Ювентус». Перший сезон у Турині не назвеш успішним — команда грала дуже блідо і одним з винуватців цього визнали Роберто, за якого були заплачені божевільні гроші. До того ж наклався ще один скандал у Флоренції, де Роберто ще не забули, вважаючи «іудою». «Ювентус» грав на виїзді, вболівальники вигукували образи на адресу свого недавнього улюбленця, а коли у ворота «Фіорентини» призначили пенальті, то штатний пенальтист Баджо відмовився бити. Його відразу замінили і, виходячи з поля, Роберто підібрав фіолетову розу (вболівальницький шалик) кинуту кимось з фанатів і вдягнув на шию…
Інцидент отримав широкий розголос, але Роберто в Турині пробачили, тим більше, що він демонстрував вражаючу результативність, забиваючи у ті «сухі» часи по 20-30 голів за рік. Особливо йому вдався сезон 1992-93 рр., коли Баджо забив 30 голів у 43-ох матчах. З них 6 результативних ударів прийшлися на Кубок УЄФА — «Ювентус» подолав усі раунди, а у фіналі, завдяки дублю Роберто, обіграв дортмундську «Боруссію» — 3:1. Наприкінці 1993-го Баджо переміг у голосуванні на «Золотий м’яч», випередивши Деніса Бергкампа і Еріка Кантону.
На чемпіонат світу 1994 р. Баджо їхав у чудовій формі, однак саму команду Італії на тому форумі не назвеш у числі кращих зразків «блакитної ескадри». Італійці ледь вийшли з відбіркової групи, а далі включилася результативність Роберто — у трьох матчах плей-офф він забив 5 голів і, фактично самотужки, вивів італійців у фінал. А там сталася справжня драма — справа дійшла до післяматчевих пенальті, і саме після удару Роберто серія завершилася. Коли черга дійшла до Баджо, Італія вже програвала (не забив багаторічний капітан Франко Барезі), але шанси залишалися. Та Роберто запустив м’яча значно вище воріт, і за мить черговому чемпіонському титулу раділи бразильці…
Негатив від невдачі виплеснувся в конфлікт з головним тренером «Юве» Марчело Ліппі, і хоча у 1995-ому туринці виграли й чемпіонат, й кубок Італії, Баджо продали до «Мілану». В іншому гранді, на жаль, Роберто вже не зміг реалізуватися повною мірою, хоча допоміг йому вже в першому своєму сезоні виграти Серію А, ставши єдиним гравцем, якому вдавалося двічі поспіль виграти чемпіонат Італії з двома різними командами.
У другому сезоні в складі «Мілану» протягом чемпіонату Баджо забив лише 5 голів. Потрібна була термінова реабілітація, у «Мілані» в нього вже не вірили, і Роберто перейшов до «Болоньї», де справді почав демонструвати колишні зразки своєї результативності. У Серії А він забив 22 голи і змусив тренерів збірної взяти його на Мундіаль 1998 року.
На груповому етапі Роберто забив два голи (таким чином, він забивав на трьох Мундіалях поспіль, а всього у фінальних частинах чемпіонатів світу зіграв 16 матчів), а Італія, у властивій манері, ледве перетнула позначку плей-офф. Та все, на жаль, завершилося вже на стадії 1/8 фіналу — італійці потрапили під майбутніх чемпіонів французів і втретє поспіль вилетіли з турніру в серії пенальті…
Подальша кар’єра Роберто поступово пішла на спад, хоча Баджо не опускався нижче певного рівня. Він ще два сезони зіграв за «Інтер» (17 голів) та чотири за «Брешію» (46 голів), а далі травми змусили «хвостика» (як його називали за характерну зачіску) завершити активні виступи…
Роберто одружений і має трьох дітей. Тепер він займається бізнесом і благодійністю, однак нещодавно закінчив чергові тренерські курси й отримав професійну ліцензію, отож, не виключено, що колись він повернеться у футбол…
Читайте також:
Легенди футболу: володар «Золотого м’яча» 1991 року Жан-П’єр Папен
Коментувати
