Перший чемпіонат Європи з футболу виграла збірна СРСР. Щоправда, від участі у цьому турнірі тоді відмовилися 13 країн, серед яких Італія, Голландія, Англія тощо.
Господар – Франція;
Чемпіон – СРСР;
Фіналіст – Югославія;
Бомбардир – п’ять гравців забили по 2 голи.
Напередодні
Євро’2020, яке через коронавірус перенесли на поточний рік, уже 16-те за рахунком. Нині за цим змаганням затамувавши подих спостерігають мільярди людей на всій планеті, однак початок його історії був не таким райдужним.
Перед стартом першого чемпіонату, який мав назву Кубок європейських націй, думки в Європі розділилися — одні були за нове змагання, інші заперечували, що гравці і без того перевантажені в клубах, а новий чемпіонат буде конкурувати з європейськими клубними турнірами. Ну, щось схоже до нинішнього ставлення до Ліги націй.
У підсумку від участі відмовилися 13 країн, а дали згоду 17 футбольних збірних. Вирішили не грати фіналісти попереднього чемпіонату світу (Мундіаль’1958) шведи, півфіналісти — німці, а також потужні команди Італії, Голландії, Англії, Бельгії та інших країн. Натомість, так званий, соцтабір, відчувши можливість халявної футбольної перемоги, поставився до турніру дуже серйозно.
Відбір
Відбірковий турнір вирішили провести за олімпійською системою. Протягом попереднього кола і двох раундів плей-офф (1/8 і 1/4 фіналу) визначали четвірку команд, які виходили до фінальної частини.
У попередньому раунді відбувся лише один матч. Цікаво, що в ньому зіграв майбутній півфіналіст – команда Чехословаччини спочатку програла ірландцям 0:2, а потім взяла реванш – 4:0.
В 1/8 фіналу вибули сильні, на той час, команди Угорщини і Польщі. Перші програли збірній СРСР – 1:3 і 0:1, а другі були знищені іспанцями з загальним рахунком – 2:7.
На чвертьфінальній стадії чемпіонат залишили ще одні фаворити – іспанці з Ді Стефано й іншими зірками «Реала» і «Барселони» у складі. Іспанці мали протистояти команді СРСР, але через політичні мотиви не поїхали на виїзд до Москви, отож, отримали технічну поразку. В інших матчах все було без сенсацій: бронзові призери чемпіонату світу французи впевнено перемогли австрійців, чехословаки – румунів, а югослави, хоч і програли виїзний матч португальцям 1:2, у грі-відповіді взяли впевнений реванш – 5:1.
Фінальна частина
Чвертьфінальні поєдинки завершилися 29 травня, а 6 липня 1960 року розпочався фінальний турнір, який приймала Франція. У першому поєдинку, який відбувся у Марселі, збірна СРСР впевнено перемогла команду Чехословаччини, ще до середини другого тайму встановивши підсумковий рахунок – 3:0.
Другий матч приймав Париж, і, за присутності 26 тисяч власних уболівальників, збірна Франції сенсаційно програла Югославії – 4:5. Французи вигравали 3:1, потім 4:2, але югослави з 75-ої до 79-ої хвилини забили три голи і вирвали перемогу.
Французи настільки були приголомшені поразкою, що за три дні програли і матч за 3-тє місце чехословакам – 0:2.
Між тим, 18 тисяч уболівальників, які прийшли на паризький «Парк-де-Пренс» 10 липня 1960 р., стали свідками драматичного поєдинку. Рахунок, наприкінці першого тайму, відкрили югослави, але вже на початку другої половини СРСР відновив паритет, а наприкінці додаткового часу Віктор Понєдєльнік забив переможний гол. Так радянська збірна стала першим володарем Кубка Європи.
Фінал:
СРСР – Югославія – 2:1 (д.ч.).
Голи: Мілан Галич, 41 (0:1), Слава Метревелі, 49 (1:1), Віктор Понєдєльнік, 114 (2:1).
СРСР: Лев Яшин; Гіві Чохелі; Анатолій Масльонкін; Анатолій Крутіков; Юрій Войнов; Ігор Нетто; Слава Метревелі; Валентин Іванов; Віктор Понєдєльнік; Валентин Бубукін; Михайло Месхі.
Югославія: Благоє Видинич; Владимир Дуркович; Фахрудін Юсуфі; Анте Жанетич; Йован Міладинович; Желько Перушич; Дражан Єркович; Драґослав Шекуларац; Мілан Галич; Желько Матуш; Борівоє Костич.
Читайте також:
Стенлі Метьюз – перший володар Золотого м’яча
Коментувати