Чемпіонат Європи 1968 року: історія та цікаві факти
Господар – Італія;
Чемпіон – Італія;
Фіналіст – Югославія;
Бомбардир – Джаїч (Югославія) – 2 голи.
Напередодні
Третій чемпіонат Європи нарешті в повній мірі знайшов своє почесне місце в футбольному календарі. В УЄФА навіть вирішили перейменувати Кубок європейських націй на чемпіонат Європи і відійти від цілком олімпійської системи відбору з матчів на вибування.
Перший етап відбіркового турніру розбили на 8 груп (7 – по 4 команди і одну – на три), вперше розсіявши 8 найрейтинговіших команд. Переможці груп виходили в другий етап відбору – чвертьфінали. А їх переможці – до фінальної частини, в якій знову відбувалися півфінали і малий та великий фінали.
Треба сказати, що європейський футбол тоді був на підйомі — на Мундіалі 1966 р. усю четвірку півфіналістів склали європейські команди. Та треба ж такому статися, що дві збірні з тієї четвірки навіть не подолали відбір на Євро 1968 р.
Відбірковий турнір
Сенсації чекали бронзового та срібного призерів Мундіалю — Португалію з легендарним Еусебіу та зіркову збірну Західної Німеччини. Португальці потрапили в непросту групу з командами Норвегії, Швеції і Болгарії.
Непоступливі скандинави відібрали очки у технічних португальців, і до вирішального двоматчевого протистояння з болгарами португальці підійшли, програючи їм два очки (за перемогу тоді давали лише 2 очки, отож, відрив був суттєвим).
Матчі відбулися у листопаді-грудні 1967 р., і все вирішилося вже у грі в Болгарії, яку господарі виграли 1:0. Розрив між командами сягнув чотирьох очків, і нульова нічия у Португалії вже нічого не вирішувала…
Збірна ФРН потрапила в єдину групу з трьох команд і грала проти Югославії і Албанії. Німці поділили очки з югославами (програвши 0:1 і перемігши 3:1) і мали перевагу в різниці забитих і пропущених голів, адже ще й розгромили в домашньому матчі албанців – 6:0.
У цих матчах 4 голи забив легендарний німецький володар «Золотого м’яча» Герд Мюллер. Однак у матчі-відповіді з албанцями 17 грудня 1967 р. ні він, ні хтось інший з бундесмашини ворота господарів «розпечатати» не змогли – нічия 0:0 і албанці виводять югославів, як пізніше з’ясувалося, до срібних медалей Євро.
В інших групах відбулося без сенсацій, хіба угорці випередили команду Голландії. Збірна СРСР свій відбір з командами Австрії, Греції і Фінляндії пройшла без проблем і випередила найближчого конкурента на 4 очки.
Чвертьфінали
Другий етап відбору відбувся у квітні-травні 1968 р., тобто завершився за місяць до старту фінальної частини. Найбільш знаковим протистоянням були матчі чемпіонів світу англійців з чемпіонами Європи іспанцями. Багато що вирішив гол володаря «Золотого м’яча» Боббі Чарльтона на 84-ій хвилині матчу в Англії, який приніс мінімальну перемогу господарям. Це дозволило їм матч-відповідь зіграти вже «за рахунком» і здобути ще одну мінімальну перемогу 2:1.
А найбільша, як видавалося, сенсація відбулася в протистоянні югославів і збірної Франції. У першій грі в Марселі «трикольорні», незадовго до кінця, вирвали нічию 1:1, однак матч в Югославії завершився впевненим розгромом від господарів – 5:1. Уже на 32-ій хвилині французи «горіли» 4:0…
Програли перші матчі і ще два фаворити першості: італійці поступилися в Болгарії 2:3, а єдиний фіналіст обох минулих Євро збірна СРСР загрозливо програла угорцям 0:2. Та у домашніх матчах відбулися реванші: Італія виграла 2:0, а СРСР – 3:0.
Фінальна частина
Фінальну частину приймала Італія. Для апеннінців чемпіонат Європи став справжньою «справою честі». Два роки тому на Мундіалі італійці ганебно програли збірній КНДР і безславно залишили чемпіонат. Тепер вони прагнули реваншу перед своїми уболівальниками.
Жереб визначив їм у суперники непоступливу збірну СРСР, яка, щоправда, через безглузді дії федерації футболу, напередодні чемпіонату втратила половину складу своїх «зірок».
Почнемо з того, що лідер команди Йожеф Сабо із київського «Динамо», під час підготовки ще до чвертьфіналів (нагадаємо, з рідними для Сабо угорцями), в готелі побився з представником делегації керівників радянського комсомолу, який назвав футболістів «бєздєльнікамі».
Футболіста наступного дня викликали «на килим», а він зібрав речі і поїхав до Києва. Офіційно — здавати сесію в інституті. Після того інциденту гравця не викликали до головної команди країни 3 роки, і, наприклад, Мундіаль 1970 р. він через це пропустив.
Через проблеми з алкоголем з команди відрахували лідера тодішньої атаки Стрельцова і універсала Вороніна. А за чотири дні до першого матчу Євро збірна СРСР («завтик» федерації, у якій помилково вважали, що Євро розпочнеться 15 червня, а не 5-го) змушена була грати важкі відбіркові матчі на Олімпіаду в Токіо’68 проти команди Чехословаччини (тоді від країн соцтабору на Олімпійських іграх грали, фактично, перші збірні, адже вважалося, що професійного спорту у нас немає).
Відбір той СРСР програв 3:2 і 0:3, але найголовніше, що у дощовому матчі-відповіді, на важкому полі, травми отримали ще троє гравців «основи» — стовп захисту Хурцилава, а також Анічкін і Численко. А через чотири дні відбулися півфінали Євро…
У Неаполі, за присутності 70 тисяч пристрасних глядачів, радянській команді протистояли господарі. Уже в першому таймі травму отримав один з лідерів італійського півзахисту і володар «Золотого м’яча» Джанні Рівера, але замін польових гравців тоді не передбачали (напередодні Євро дозволили заміняти лише воротарів), отож, італійці, фактично, грали в меншості. А гра розтягнулася на 120 хвилин, протягом яких футболісти так і не спромоглися забити бодай гол.
Єдиний раз в історії футболу долю протистояння такого рівня вирішив жереб. У невеличку суддівську кімнатку «набилися» троє суддів, представник УЄФА, капітани обох команд, а також тренер радянської збірної Якушин, який права на це не мав, але також зайшов.
Долю гри вирішила монетка, Якушин підказував капітану Шестерньову обрати випуклий бік на монетці — «фігуру», але той застиг і не міг вимовити ані слова. Тоді ініціативу взяв у свої руки капітан і талійців Фокетті, який обрав «фігуру». І за мить заверещав від захоплення – монетка впала саме «фігурою», провівши італійців до фіналу…
В іншому протистоянні югослави, завдяки голу Джаїча на 86-ій хвилині, перемогли чемпіонів світу англійців.
Розчарування від півфіналу було настільки сильним, що команда СРСР так і не змогла відновитися до гри за 3-тє місце проти англійців і, як і на чемпіонаті світу 1966 р. португальцям, програла «малий фінал», тепер з рахунком – 0:2.
Фінал:
Фінальне протистояння розтягнулося на два матчі. У першому, який відбувся вже 8 червня, краще виглядали югослави, на діях італіців також позначився важкий і емоціний півфінал. У першому таймі Джаїч відкрив рахунок і став кращим бомбардиром першості. Однак за 10 хвилин до фінального свистка Доменгіні, ударом зі штрафного, відновив паритет.
Долю чемпіонства не стали вирішувати монеткою, і через день, 10 червня, відбулося перегравання. Тут вже італійці домінували – рахунок відкрив Ріва вже на 12-ій хвилині, а в середині першого тайму Анастазі встановив остаточних результат – 2:0. Так італійці здобули свій перший і поки єдиний титул чемпіонів Європи.
Італія – Югославія – 2:0 (перегравання).
Голи: Ріва, 12 (1:0), Анастазі, 32 (2:0).
Італія: Дзофф, Бурньїч, Гуарнері, Сальвадоре, Факкетті, Де Сісті, Розато, Маццола, Доменгіні, Анастазі, Ріва.
Югославія: Пантелич, Фазлагич, Паунович, Хольцер, Дамянович, Павлович, Тривич, Ачимович, Хошич, Мусемич, Джаїч.
Читайте також:
На шляху до Євро’2021: другий чемпіонат Європи — 1964 рік
