На початку ХХ століття у країнах Західної і Центральної Європи почали проводити національні чемпіонати з футболу.
Цей вид спорту стрімко розвивався, набирав популярності, відповідно з часом виник запит і на проведення міжнародних футбольних турнірів.
Відтак, у 1927 році було засновано Кубок Мітропи, в якому брали участь футбольні клуби з Центральної Європи – Чехословаччини, Австрії, Угорщини, Югославії, Італії, Швейцарії та Румунії. У 40-их роках у зв’язку з Другою світовою війною турнір не проводився і був відновлений лише у 1951 році.
У 1949 році у Кубка Мітропи з’явився потужний конкурент – Латинський кубок. Його географія була значно вужча, але дуже потужна. У Латинському Кубку брали участь переможці національних чемпіонатів Італії, Іспанії, Франції та Португалії. Перемагали у цьому турнірі “Барселона”, “Реал”, “Бенфіка”, “Мілан” та французький “Реймс”.
Але історія цих двох міжнародних регіональних турнірів виявилася недовгою. У 1955 році було засновано Кубок європейських чемпіонів, у якому брали участь переможці національних чемпіонатів. Того ж року стартував і Кубок ярмарків, який часто вважають попередником Кубка УЄФА. У 1960 році було засновано Кубок володарів Кубків УЄФА, в якому приймали участь володарі кубків країн.
У 1957 році Латинський Кубок припинив своє існування, оскільки втратив актуальність. А Кубок Мітропи хоч і проводився аж до 1992 року, але зі створенням єврокубків його престижність була дуже низькою.
Кубок Європейських Чемпіонів
Кубок Чемпіонів – найпрестижніший європейський клубний турнір. Участь у ньому брали переможці національних чемпіонатів країн, членів УЄФА. У першому розіграші, сезон 1955/56, за цей трофей змагалися лише 16 команд, причому далеко не всі з них були чемпіонами своїх країн, а наступного сезону кількість учасників зросла до 22, а ще за кілька років – до 32.
Змагання проводилося за олімпійською системою. Починаючи з 1/16 фіналу, команди грали по два матчі (вдома і в гостях), переможець протистояння виходив у наступний раунд. У фіналі проводився тільки один матч на нейтральному полі. Тож в загальному для фіналістів турнір складався з 9 матчів.
Вихід в ¼ фіналу не вважався якимсь великим досягненням. На першому етапі можна було натрапити на слабку команду, на другому – на посередню і в разі успіху уже маячіла весняна стадія турніру. А далі треба було вже добряче поборотися, щоб пробитися у півфінал. Наприклад, дніпропетровський “Дніпро” двічі брав участь у розіграші Кубка Чемпіонів і двічі дістався до чвертьфіналів, а от далі пройти не зумів.
Розіграші Кубка європейських чемпіонів відбувалися за тотальної переваги клубів із Західної Європи. Команди зі Східної Європи чи з так званого соцтабору лише двічі зуміли вибороти цей почесний трофей – румунська “Стяуа” у 1986 році і югославська “Црвена звезда” у 1991 році.
Також іще двічі зуміли пробитися у фінал – “Стяуа” у 1989 році і югославський “Партизан” у 1966 році.
Радянські клуби ніколи не перемагали у Кубку Чемпіонів і навіть жодного разу так і не змогли пробитися до фіналу найпрестижнішого клубного турніру. Найбільше їхнє досягнення – це півфінали (“Динамо” Київ у 1977 і 1987 рр. та московський “Спартак” у 1991 р.).
Втретє до півфіналу київські динамівці дійшли у сезоні 1998/99, але на той час цей турнір уже було реформовано у Лігу Чемпіонів.
Кубок володарів Кубків УЄФА
Кубок володарів Кубків УЄФА заснований у 1960 році. Участь у ньому брали володарі кубків країн, які входили до складу УЄФА.
Формат турніру такий же, як і у Кубку чемпіонів – 32 команди змагаються за трофей за олімпійською системою, починаючи з 1/16 фіналу. Грають по два матчі – вдома і в гостях, а фінал складався з одного матчу на нейтральному полі. Загалом, для фіналістів турнір складався з 9 матчів.
Кубок Кубків вважався другим за престижністю турніром після Кубка Чемпіонів, адже саме володарі цих двох титулів, починаючи із 70-их років, боролися за Суперкубок УЄФА.
Хоча насправді Кубок Кубків був найлегшим турніром із трьох єврокубків і саме у ньому представники східної Європи досягнули найбільших успіхів. Зокрема, радянські клуби здобули три таких трофеї (київське “Динамо” у 1975 та 1986 роках, та тбіліське “Динамо” у 1981 році).
Причинами такої успішності був трішечки легший склад учасників, ніж у Кубку Чемпіонів, та менша турнірна сітка, ніж у Кубку УЄФА.
Як і Кубку чемпіонів тут, за сприятливого жеребу, можна було легко дістатися до ¼ фіналу, а далі вже починалися серйозні ігри. Зокрема, у такий спосіб московське “Динамо” у 1972 році дісталося до фіналу цього турніру, а у 1985-му – до півфіналу.
Кубок УЄФА
У 1955 році у Європі слідом за Кубком європейських чемпіонів було організовано іще один клубний турнір – Кубок ярмарків. У ньому змагалися команди з європейських міст, у яких проводилися ярмарки. З одного міста могли бути представлена тільки одна команда, але від однієї країни часто було по кілька команд.
У 1971 році УЄФА заснувала третій міжнародний клубний турнір. Він отримав назву – Кубок УЄФА.
У цьому турнірі змагалися призери європейських чемпіонатів. Тоді ж Кубок ярмарків було скасовано.
Кубок УЄФА часто вважають спадкоємцем Кубка ярмарків, хоча Кубок ярмарків не проводився під егідою європейської федерації футболу і УЄФА досі його не визнає.
За Кубок УЄФА щорічно змагалися по 64 команди за олімпійською системою, починаючи з 1/32 фіналу. Грали по два матчі – вдома та у гостях. Фінал – також два матчі. Отож, загалом для фіналістів турнір складався з 12 матчів. По 9 матчів у Кубку Чемпіонів та Кубку Кубків і 12 матчів у Кубку УЄФА – це все ж таки є різниця.
Кубок УЄФА вважався третім за престижністю турніром, хоча в реальності це були складніші змагання, ніж Кубок Кубків. І підтвердженням цьому є результати.
За період до 1991 року жодна із команд соцтабору не здобула перемоги у цьому турнірі і лише дві команди зі східної Європи змогли дістатися до фіналу – югославська “Црвена звезда” у 1979 році та угорський “Відеотон” у 1985-му.
Успіхи радянських клубів у цьому турнірі іще скромніші – жодного фіналу, жодного півфіналу і лише три виходи у чвертьфінал (московський “Спартак” у 1984 році, мінське “Динамо” у 1985-му та московське “Торпедо” у 1991 році).
Причин цьому дві. По-перше, довша сітка турніру, і по-друге, – більша кількість сильних команд із топових чемпіонатів.
У Кубку Чемпіонів та Кубку Кубків від кожної країни брали участь по одній команді і загалом там щороку було орієнтовно по 8-9 сильних команд. За сприятливого жеребкування можна було доволі нескладно дістатися до чвертьфіналу.
У Кубку УЄФА країни з найсильнішими чемпіонатами були представлені 4 або 3 командами. Отож, від Італії, Іспанії, Німеччини, Англії, Голландії, Франції, Португалії назбирувалося більше 20 команд.
Відтак, вже починаючи з 1/16 фіналу була велика ймовірність натрапити на дуже грізного суперника. І якщо цей етап завдяки фарту іноді вдавалося проскочити, тоді в 1/8 фіналу попадався наступний не менш грізний суперник. А на везінні, як відомо, далеко не заїдеш. Тому й скромні були результати у цьому турнірі у команд зі східної Європи та з Радянського Союзу в тому числі.
Підсумок
Загалом же у період 1955-1991 рр. у єврокубкових змаганнях футбольні клуби із Західної Європи мали тотальну перевагу над командами зі східної частини континенту. Представники соцтабору епізодично хоч і сягали вершин та здобували трофеї, але в цілому відчутно поступалися у конкуренції.
Так, за період 1955-91 рр. команди із соцтабору здобули лише 2 Кубка європейських Чемпіонів із 36-ти. Також на їх рахунку ще два фінали цього найпрестижнішого турніру.
У Кубку володарів Кубків 5 перемог у 31-му розіграші та ще 6 виходів у фінал. У Кубку УЄФА 0 перемог у 20-ти розіграшах та лише 2 виходи у фінал.
Починаючи з 1991 року УЄФА почала реформувати Кубок Чемпіонів, поступово рік за роком трансформувавши цей турнір у сучасну Лігу Чемпіонів. Згодом зміни торкнулися і Кубка Кубків та Кубка УЄФА. Про цей новий етап у єврокубкових змаганнях читайте у наших наступних матеріалах.
На фото: Київське Динамо із Кубком Кубків, 1975 р.
