Англійці є засновниками футболу як виду спорту і очевидно, що на перших етапах становлення цієї дисципліни вони вважалися найсильнішими у світі.
Проте їхня самовпевненість у своїй перевазі над іншими суперниками стала однією з причин 18-річної самоізоляції від міжнародного футболу. Як це було та якими стали наслідки – про це читайте у нашому сьогоднішньому матеріалі.
Футбольне лідерство на перших олімпійських іграх
На початку ХХ століття футбол був включений в програму Олімпійських ігор і тут англійці впевнено підтвердили своє реноме найсильніших – збірна Великобританії здобула олімпійське золото у 1900, 1908 і 1912 роках. І це при тому, що уже на той час британці не могли до складу своєї збірної включити найсильніших гравців, оскільки у них уже був професійний футбол, а в олімпійському турнірі могли брати участь тільки аматори.
На Олімпійські ігри 1904 року, що відбулися в США, британці, як і всі інші європейці, не відправили своєї футбольної збірної через далеку і затратну в часі дорогу та незрозумілий статус турніру.
Олімпійські ігри у 1916 році не відбулися через початок Першої світової війни.
Отож, у трьох олімпійських турнірах із трьох у період до Першої світової війни перемога була за британцями.
Бойкот Олімпіад у 20-их роках
А далі у Футбольної асоціації Англії почалася серія конфліктів із ФІФА. У 1920 році Англія виступила проти участі в Олімпійських іграх збірних країн, які розпочали Першу світову війну – мова йшла про Німеччину, Австрію та Угорщину. ФІФА та Міжнародний олімпійський комітет не прислухалися до цих вимог і на знак протесту Англія бойкотувала Олімпійські ігри 1920 року. Того ж року англійці також вийшли зі складу ФІФА, але повернулися туди у 1924 році.
Втім, англійці пропустили і наступні Олімпійські ігри 1924 і 1928 років через суперечку з ФІФА довкола статусу футболістів-аматорів, які брали участь у цих змаганнях.
Двічі поспіль, у 1924 та 1928 роках, олімпійське золото здобула збірна Уругваю і багато хто вважає цю країну найсильнішою у футболі у 20-их роках ХХ століття.
Втім, це твердження доволі суперечливе, оскільки британці просто не брали участі в цих змаганнях, а італійці, де професійний футбол стрімко розвивався, не могли виставити свою найсильнішу команду.
Вихід зі складу ФІФА і 18 років ізоляції
Суперечка щодо статусу футболістів на олімпійських іграх завершилася тим, що Англія у 1928 році знову вийшла зі складу ФІФА. Причому цього разу надовго – аж на 18 років. Слідом за нею аналогічний демарш вчинили й інші британські збірні – Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії.
Найчастіше декларується одна причина виходу Англії зі складу ФІФА – це конфлікт довкола статусу футболістів на Олімпіадах, хоча насправді приводом для такого рішення були й інші моменти.
Причини виходу Англії зі складу ФІФА:
1. Суперечка Англії та ФІФА довкола статусу футболістів-аматорів на Олімпійських іграх. Англійці стверджували, що якщо деякі країни виплачують своїм гравцям грошову компенсацію за участь у турнірі, значить ті спортсмени уже не можуть вважатися аматорами.
2. Англійці не погоджувалися з тим, що у ФІФА панував принцип одна країна – один голос у прийнятті рішень. За таких умов у рішеннях ФІФА зростала роль футбольних країн-карликів – невеликих держав із низьким рівнем розвитку футболу. В Англії вважали, що країни із розвинутим футболом повинні мати більш вагомий вплив, ніж ті, що роблять тільки перші кроки у розвитку цього виду спорту.
3. Надмірна англійська самовпевненість. Англійці були переконані, що їхній футбол найкращий у світі і їм не потрібно це доводити у міжнародних турнірах. На той час у Великобританії проводився Домашній Чемпіонат – змагання за участі збірних Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. Це був справді престижний турнір, але британці завищували його значення. Вони дотримувалися думки, що найсильнішим у світі є той, хто виграв Домашній Чемпіонат.
У своїх спорах з ФІФА англійці частково мали рацію, але їхня основна помилка полягала в тому, що вони затягнули в часі цей конфлікт. Ну і звісно ж, самовпевненість зіграла злий жарт.
Три пропуски Чемпіонатів світу
У 1930 році в Уругваї відбувся Перший чемпіонат світу з футболу. До участі у турнірі запрошувалися усі країни, які є членами ФІФА.
Англія та усі інші британські збірні залишалися за бортом цих змагань. Втім, Уругвай надіслав особисте запрошення англійцям для участі у ЧС-1930 і навіть обіцяв покрити частину транспортних витрат на поїзду на Мундіаль. Уругвайці хотіли бачити на першому чемпіонаті, господарями якого вони були, родоначальників футболу.
Однак англійці відмовилися і пропустили ЧС-1930. Також вони пропустили і Другий Чемпіонат світу з футболу, що відбувався у 1934 році в Італії.
У 1938 році нацистська Німеччина здійснила аншлюс Австрії і відповідно збірна Австрії не змогла взяти участі у Третьому Чемпіонаті світу, що відбувся того року у Франції. Вакантне місце запропонували зайняти збірній Англії. Причому, без будь-яких відбіркових ігор, які на той час уже проводилися для потрапляння на Мундіаль.
Гордовиті родоначальники футболу знову відмовилися. І у результаті збірна Англії пропустила перші три Чемпіонату світу – у 1930, у 1934 і 1938 роках.
Міжнародний футбол Англії у 30-их роках
У 30-их роках минулого століття збірна Англії проводила товариські матчі із командами Європи. Англійці впевнено перемагали слабкі команди того часу, а от у матчах із сильними суперниками гра була рівною. Вони перемагали вдома італійців, угорців, чехословаків, австрійців, але програвали їм у гостях.
Також важливим у той період був Домашній Чемпіонат – турнір за участі збірних Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. Він проводився щороку і на сьогодні це може видатися дивно, але перемогу у Домашньому чемпіонаті англійці здобували не завжди.
Футбол Англії під час Другої світової війни
У зв’язку з Другою світовою війною у вересні 1939 року було зупинено проведення Чемпіонату Англії з футболу і цей турнір був відновлений аж у 1946 році.
Англія є країною футбол якої постраждав чи не найбільше серед усіх країн Європи. Чому? Та тому, що навіть на окупованих німецькими нацистами територіях футбольні турніри регулярно проводилися і більшість футболістів не були задіяні у війні. В Італії та Угорщині, союзників німецьких нацистів, національні чемпіонати взагалі навіть не зупинялися на час війни.
В Англії футболісти хоч і мали статус професіоналів, але підлягали мобілізації і були мобілізовані під час Другої світової. Причому у багатьох із них служба була далеко не тилова і відповідно втрати в англійському футболі виявилися значні. Зокрема, найбільше постраждав лондонський “Арсенал”, найсильніший англійський клуб 30-их років, – з війни не повернулися 9 канонірів.
Також втрати були і в інших команд.
Повернення у ФІФА
У 1946 році Англія повернулася до складу ФІФА, а у 1950 році дебютувала на четвертому Чемпіонаті світу з футболу, що проводився у Бразилії.
В якості відбіркового турніру британським збірним був зарахований Домашній чемпіонат – дві перших команди, а це Англія та Шотландія, отримали путівки на Мундіаль. Щоправда, шотландці відмовилися від участі, а англійці нарешті прийняли пропозицію.
Незважаючи на тривалу ізоляцію та певні труднощі, пов’язані з втратами на війні, англійці почувалися дуже впевнено і можна сказати, що навіть самовпевнено – вони були переконані у своїй перевазі над іншими збірними та були впевнені у перемозі на Чемпіонаті світу.
Англія на Чемпіонаті світу 1950
Регламент ЧС-1950 був таким – 16 команд розподілені на 4 групи, по 4 команди у кожній. Команди між собою грають по одному матчу і переможець кожної з груп виходить у фінальний етап, на якому формується одна група. Чотири учасники фінальної групи грають між собою по одному матчу і за кількістю набраних очок визначається чемпіон та медалісти.
Однак, три команди знялися з участі і на ЧС-1930 приїхали тільки 13 команд. ФІФА вирішило не проводити повторного жеребкування та не перетасовувати склад груп. Тому склалося так, що у перших двох групах було по 4 команди, у третій групі – три, і в четвертій – тільки дві.
Англійці потрапили в другу групу – їхніми суперниками були Іспанія, Чилі та США.
Спочатку все складалося відносно добре – у дебютному матчі англійці перемогли збірну Чилі з рахунком 2:0. А далі отримали гучного ляпаса. У матчі проти збірної США англійці володіли ініціативою, створили багато моментів і програли з рахунком 1:0.
Аматори зі США перемогли професіоналів з Англії. Американці цей матч вважають визначною перемогою в історії країни і навіть з цього приводу зняли фільм.
У заключному матчі групового етапу збірна Англії грала проти Іспанії і програла з рахунком 1:0.
Перше місце у групі посіли іспанці – 3 перемоги і максимальні шість очок. Інші три команди набрали по 2 очки, але за рахунок кращої різниці забитих і пропущених м’ячів англійці посіли друге місце у групі.
Втім, це особливої ролі не грало, бо далі з групи виходила тільки перша команда.
До слова, варто зауважити, що збірна Іспанії у фінальному квартеті виявилася найслабшою командою і посіла четверте місце у групі, залишившись без медалей.
ЧС-1950 став холодним душем для англійського футболу, але після розбору польотів зійшлися на тому, що невдача на турнірі – це просто прикра випадковість. Ну і звісно ж, обіцяли на наступному Мундіалі відновити статус-кво.
Два ляпаси від збірної Угорщини
У 1953 році в Англії святкували 100-річчя створення Футбольної асоціації. З нагоди цієї події у Лондоні організували товариський матч зі збірною Угорщини. Угорську команду на початку 50-их вважали найсильнішою у світі, тому саме її було обрано в суперники.
Пушкаш і компанія на “Уемблі” розгромили англійців з рахунком 6:3.
Англія була в шоці. Такої поразки їхня збірна у рідних стінах іще не зазнавала. Далі був знову розбір польотів, пошуки винних і врешті зійшлися на тому, що причиною поразки стала недооцінка суперника.
Англійці попросили зіграти матч-реванш і угорці погодилися та запросили до себе британців. У травні 1954 року у Будапешті відбулася товариська зустріч Угорщина – Англія. Матч завершився повним розгромом англійців. 7:1 – більш, ніж впевнена перемога збірної Угорщини.
Угорці грали звісно ж дуже добре, але інших суперників вони з таким рахунком не перемагали.
Після цієї поразки в Англії раптово зрозуміли, що король то голий! Їхній футбол насправді не такий сильний, як вони вважають, а тактичні схеми, якими вони користувалися – абсолютно застарілі. Однак до Чемпіонату світу 1954 року, що відбувся у Швейцарії, залишилися лічені тижні і щось змінити за цей короткий час було уже неможливо.
Англія на Чемпіонаті Світу 1954
Формат ЧС-1954 був таким: 16 команд поділені на 4 групи, з кожної групи по 2 команди виходить у серію плей-оф. І далі за олімпійською системою чвертьфінали, півфінали та фінал.
Дивовижним на цьому турнір був формат групового етапу. У групі команди поділялися на сіяних і несіяних і кожна команда проводила не три, а тільки два матчі. У групі було дві сіяних команд (з найкращими рейтингами ФІФА) і дві несіяних. Сіяні команди грали тільки з несіяними, тобто загалом два матчі, а поєдинку між собою не проводили. І так само несіяні команди поєдинку між собою не проводили.
За таких умов зі старту була перевага у сіяних команд.
Збірна Англії на ЧС-1954 потрапила у четверту групу. Її суперниками були Італія, Швейцарія та Бельгія. Команди Англії та Італії були сіяними, тому матч між ними не проводився.
Англійці у груповому етапі зіграли в нічию з бельгійцями 4:4, перемогли швейцарців з рахунком 2:0 та, набравши 3 очки, посіли перше місце у групі.
Наступна дивовижна особливість цього турніру: у двох чвертьфінальних парах грали між собою команди, які посіли перші місця у групах, і ще у двох парах – команди, які посіли другі місця.
Збірній Англії на цьому етапі протистояла команда Уругваю. Уругвайці впевнено дали собі раду з англійцями – рахунок зустрічі 4:2 на їхню користь.
Слід зауважити, що у квартеті півфіналістів Уругвай виявився найслабшою командою та посів четверте місце на цьому турнірі.
В Англії виступ їхньої збірної на ЧС-1954 був визнаний як невдалий. Друга поспіль невдача англійців на Мундіалях показала, що їхня збірна доволі далеко від кращих світових команд і прогрес був у тому, що в Англії нарешті це зрозуміли.
Висновки з поразок і зміна тактики
18-річна самоізоляція від міжнародного футболу далася взнаки – варячись у своєму соці, британці втратили відчуття часу, і відчуття змін. Як наслідок – вони втратили першість у світовому футболі.
У 50-их роках збірна Англії продовжувала використовувати тактичну схему “WM” (3-2-2-3). У 30-их роках ця тактика була вперше запроваджена лондонським “Арсеналом” і далі вона розійшлася по світу та навіть докотилася до СРСР, який на той час перебував у спортивній самоізоляції.
Саме цю тактику англійці використовували і у двох матчах проти збірної Угорщини. На той час “дубль-ве” була уже застарілою і угорці, які використовували прогресивну модель 4-2-4, з легкістю рознесли усі тактичні побудови англійців.
Після другої поразки від Угорщини в Англії нарешті зрозуміли, що “ WM ” уже своє остаточно віджила і після ЧС-1954 англійську збірну почали переводити на більш сучасні тактичні схеми, які на той час панували у континентальній Європі.
Втім, шлях повернення до еліти світового футболу виявився доволі важким і тривалим. Які висновки англійці зробили зі своєї 18-річної самоізоляції від міжнародного футболу, які висновки не зробили і які наступні випробування їх чекали – про це читайте в одному з наступних наших матеріалів.
Читайте також –
Турне збірної Країни Басків по СРСР. Як це було і чому це важливо?
