Головна подія у радянському футболі періоду до Другої світової війни – це турне збірної Країни Басків по СРСР, що відбулося у 1937 році.
Як проходили матчі і який це мало колосальний вплив на розвиток радянського і в тому числі українського футболу – читайте у новому матеріалі Тернополісу.
Самоізоляція радянського футболу та її причини
У період до Другої світової війни радянський футбол, як і весь радянський спорт, перебував у міжнародній самоізоляції. Тобто матчі із сильними закордонними клубами чи збірними не проводилися.
Пострадянські історичні спортивні джерела пишуть про ізоляцію радянського спорту через закритість політики СРСР та її складні стосунки із європейськими країнами. Насправді ж, незважаючи на всі непрості політичні відносини, майже ніхто толком не відмовлявся грати проти СРСР. Це радянські чиновники вперто відхрещувалися від будь-яких намагань європейців простягнути спортивну руку дружби.
Цікаво, що для міжнародної спільноти та внутрішнього споживача причини називалися різні, але і в одному і в другому випадку вони були брехливі.
На міжнародному рівні свою відмову від участі у спортивних змаганнях СРСР мотивував претензіями проти тих чи інших країн – мовляв, ось це і це ви робите не так, тому ми не будемо з вами змагатися.
На внутрішньому рівні пояснювалося, що усі ці спортивні ігри, типу Олімпіади, Чемпіонати світу і т. д., є буржуазним проявом, який не несе ніякої користі і є навіть шкідливим. Окрім того, мовилося, що радянським спортсменам не годиться змагатися із представниками загниваючого капіталізму.
В реальності відмова від участі у міжнародних спортивних змаганнях була пов’язана тільки з однією причиною – низьким рівнем радянського спорту. В Радянському Союзі катастрофічно боялися програвати спортсменам із заходу, щоб громадяни не побачили слабкість СРСР. Відповідно, до більшовицької пропаганди, СРСР в усьому мав бути першим.
Щоб трохи замилити людям очі, у довоєнний період проводилися різноманітні спортивні спартакіади, за участі робітників, як радянських так і іноді іноземних. Підбір учасників цих турнірів був таким, щоб радянські спортсмени могли святкувати перемогу або бути в числі призерів.
Що стосується суто футболу, то у довоєнний період збірна СРСР провела близько десяти матчів зі збірною Туреччини. Рівень обох суперників на той час був приблизно однаковий і ці матчі проходили з перемінним успіхом – почергово перемагала то одна, то друга команда, а деякі поєдинки завершилися в нічию. Усі ці поєдинки мають статус неофіційних, оскільки СРСР на той час не була членом ФІФА.
На клубному рівні радянські команди у довоєнний період провели кілька міжнародних матчів, але сильних суперників у них не було. Відповідно, приїзд збірної Країни Басків у Радянському Союзі викликав неймовірний ажіотаж як серед вболівальників, так і серед самих футболістів.
Збірна Країни Басків: що це була за команда?
Перший Чемпіонат Іспанії з футболу стартував у 1929 році. У 1936 році в Іспанії спалахнула Громадянська війна і національний чемпіонат був зупинений. У період до Громадянської війни в Іспанії встигли провести 8 національних чемпіонатів – 4 рази чемпіоном країни став “Атлетік” із Більбао, два чемпіонських титули здобув мадридський “Реал” і по одному разу чемпіонами стали “Барселона” та “Бетіс”. Тобто у довоєнний період найсильнішою командою Іспанії був “Атлетік” (Більбао) з Країни Басків.
У 1936 році іспанські націоналісти, очолювані генералом Франсіско Франко, підняли повстання проти уряду республіканців, яке згодом переросло у тривалу кровопролитну Громадянську війну. Більшість країн світу зберігали нейтралітет у цій війні. Нацистська Німеччина та фашистська Італія відкрито допомагали франкістам, що врешті стало й одним з важливих факторів їхньої перемоги.
Мексика та Радянський Союз допомагали республіканцям.
Баски воювали на стороні республіканців, тож вони були союзниками та друзями для СРСР.
У 1937 році було створено футбольну збірну Країни Басків (відому як Euzkadi), з метою проведення серії міжнародних благодійних матчів. Часто по-іншому цю команду іще називають збірна Басконії. Кошти виручені від продажу квитків мали бути передані на підтримку постраждалим у Громадянській війні.
До складу збірної Басконії входили в основному футболісти із клубу “Атлетік” (Більбао), а також були також присутні гравці “Барселони”, “Реала”, “Бетіса” та інших команд. Серед гравців збірної Басконії було 6 футболістів, які у 1934 році виступали за збірну Іспанії на Чемпіонаті світу.
Серед зіркових футболістів варто відзначити трьох осіб – капітан команди Луїс Регейро, нападник Ісідро Лангара та воротар Грегоріо Бласко. Регейро виступав за мадридський “Реал”, Лангара і Бласко – за “Атлетік”. Усі троє на той час були зірками світового рівня. Лангара чотири рази ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Іспанії, Бласко у трьох сезонах був визнаний найкращим воротарем Іспанії.
Початок турне і запрошення до СРСР
У Європі благодійне турне збірної Басконії (Euzkadi) проходило зі стриманим успіхом.
По-перше, там неодноразово бачили сильні команди, оскільки міжнародні товариські матчі регулярно проводилися як на рівні збірних, так і на рівні клубів.
По-друге, Іспанія подала протест у ФІФА щодо створення збірної Басконії та проведення матчів за її участі. Тому, щоб не конфліктувати з ФІФА, ряд європейських країн (Чехословаччина, Польща, Данія), приймали у себе басків недовго – проводили 1-2 матчі і пояснювали чиновникам ФІФА, що це ж з благодійною метою.
Радянський Союз на цей час не був членом ФІФА, тому всі протести цієї організації для нього були не страшні. Радянська влада надіслала баскам офіційне запрошення, ті з радістю його прийняли і влітку 1937-го провели в СРСР аж 9 матчів. При чому кожен із цих поєдинків супроводжувався неймовірним аншлагом на стадіонах.
Офіційно стверджувалося, що мета цих матчів була суто благодійна – допомога постраждалим у війні. Насправді ж благодійність виявилася на другому чи навіть на третьому плані.
Радянський футбол на той час перебував в ізоляції, тому у матчах з басками потрібно було спробувати свої сили із сильним суперником та перейняти їхній досвід. Також було важливо визначити рівень радянського футболу на фоні сильного суперника із Європи.
Ажіотаж та відкриті тренування
У Москві збірну Басконії зустріли як друзів, але у своєму традиційному російському стилі – з квітами в одній руці, і ножем за спиною у другій.
Збірна Країни Басків – перша по-справжньому сильна команда, з якою доводилося грати радянським футболістам. Тому її приїзд викликав підвищений інтерес, квитки розходилися із неймовірною швидкістю. Стверджується, що у Москві на матчах за участі басків були присутні по 90000 і навіть по 100000 глядачів. Можливо, ці цифри трішечки перебільшені, але аншлаг точно був і продавалися на ці матчі стоячі місця.
Перед початком турне баски проводили у Москві своє відкрите тренування. На це тренування були запрошені усі тренери та футболісти радянських клубів, а також багато журналістів.
Присутні були вражені побаченим. Баски тренувалися шістьма м’ячами на полі, що для радянських людей на той час була неймовірна розкіш.
З найбільших вражень іще цікавий момент – під час тренування футболісти з Басконії стали у коло і пасували один одному виключно тільки головою.
Майже усі гравці збірної Басків були низького або середнього зросту, але під час матчів вони мали повну перевагу у грі головою над високорослими радянськими футболістами.
Дев’ять матчів та їх результати
Першим суперником збірної Країни Басків був московський “Локомотив”, на той час чинний володар Кубка СРСР. Залізничники програли з рахунком 5:1. Після першого тайму баски вигравали 4:1 і у другій половині зустрічі збавили оберти, пожалівши суперника. Баски у першому ж матчі вразили не тільки високою технікою володіння м’ячом, але й коректністю – за весь матч вони заробили тільки два штрафних у свою сторону.
Другим суперником басків було московське “Динамо”, чинний чемпіон СРСР і на той час найсильніша команда країни. Динамівці програли з рахунком 2:1.
Кільком радянським футболістам керівництво запропонувало під час гри травмувати ключових гравців збірної Басків. Але радянські спортсмени відмовилися це робити і після двох відмов, чиновники дали собі спокій з цією ідею та почали вести закулісну боротьбу іншими методами.
Далі був запланований матч у Ленінграді (так тоді називався Санкт-Петербург) проти однієї з тодішніх місцевих команд – “Динамо” або “Сталінця” (тепер “Зеніт”). Виходячи із невтішних результатів перших двох матчів, ленінградське партійне і спортивне керівництво вирішило виставити проти басків збірну Ленінграду, сформовану з кращих футболістів двох ленінградських клубів.
Напередодні матчу баскам влаштували багатогодинну екскурсію по Ленінграду. А ближче до опівночі – гучний бенкет у ресторані. А все це робилося для того, щоб максимально виснажити суперника напередодні чергового матчу. Така тактика дала свій результат. Матч збірної Ленінграда зі збірною Країни Басків завершився в нічию 2:2.
Після ленінградського вояжу баски повернулися у Москву, де провели іще два матчі – проти збірної команд “Динамо” та проти московського “Спартака”.
Збірна команд “Динамо” – це було московське “Динамо” підсилене п’ятьма футболістами з Ленінграда і Тбілісі. Така тактика підсилення ефекту не дала. Баски з легкістю рознесли збірну “Динамо” і вже до 25-ої хвилини зустрічі рахунок був 4:0 на їх користь. Потім динамівці забили чотири м’ячі і зрівняли рахунок, а далі баски знову взялися за гру і забили ще три м’ячі – остаточний рахунок 7:4.
Наступним суперником басків став московський “Спартак”, а по факту майже збірна СРСР. Спартаківців підсилили одразу п’ятьма футболістами з інших клубів, серед яких були Григорій Федотов, перший радянський футболіст, який за кар’єру забив 100 м’ячів, а також київські динамівці Костянтин Щегоцький та Віктор Шиловський. Шиловський, до речі, у цьому матчі відзначився двома забитими м’ячами, також один гол забив Федотов.
Матч завершився перемогою “Спартака” з рахунком 6:2 і гучним скандалом. Виявилося, що “Спартак” підсилився не тільки 5 футболістами, але іще й арбітром. Суддя відверто свистів на користь спартаківців і врешті решт це призвело до того, що у другому таймі обурені баски покинули поле і пішли у роздягальню. Матч був зупинений майже на 40 хвилин і вдалося його дограти тільки після втручання партійного керівництва в особі Молотова, який переконав басків повернутися на поле.
Після цього матчу баски поїхали в Київ. У грі проти київського “Динамо” радянське партійне і футбольне керівництво вирішило реабілітуватися перед басками за інцидент під час поєдинку зі “Спартаком”. Суддя у кількох важливих епізодах приймав рішення на користь басків, але ті протестували і не потребували допомоги арбітра. Матч завершився з рахунком 3:1 на користь басків.
А далі були два матчі у Грузії. Спочатку баски з рахунком 2:0 перемогли тбіліське “Динамо”, а потім з рахунком 3:1 – збірну Грузії. Слід зауважити, що збірна Грузії – це було те ж саме тбіліське “Динамо” тільки плюс іще один футболіст з іншого клубу.
І на завершення турне баски у Мінську з рахунком 6:1 перемогли збірну Мінська, за яку виступали 4 москвичів.
Статистичний підсумок турне збірної Країни Басків по СРСР: у 9 матчах вони здобули 7 перемог, зазнали однієї поразки і один поєдинок звели в нічию. Забили 32 м’ячі і пропустили 17. Найкращим бомбардиром у їхньому складі був Ісідро Лангара, який забив у ворота суперників 17 м’ячів, рівно стільки скільки усі радянські команди разом. Лангара звісно ж був чудовим нападником світового рівня, але в Чемпіонаті Іспанії його результативність була значно нижчою.
Слід також зауважити, що баски проводили матчі на фоні великого емоційного стресу. Зокрема, під час перебування в СРСР Лангара і Бласко дізналися про загибель внаслідок війни своїх близьких родичів.
Завершення турне
Після дев’яти зіграних матчів баски отримали 100000 французьких франків та дозвіл на вивезення валюти з СРСР. Поки тривало турне, франкісти захопили Більбао і тому футболісти збірної Басконії відмовилися повертатися на батьківщину.
З Москви баски подалися у Скандинавію, де провели іще два благодійних матчі, а вже звідти – у Мексику.
Хоча франкісти і вмовляли баскських футболістів повернутися додому, але на ці вмовляння піддався лише один гравець зі всієї команди.
Баски мали намір осісти в Південній Америці, але уряди більшості держав цього континенту підтримували франкістів та відмовилися приймати у себе футбольних емігрантів. Тому збірна Країни Басків подалася у Мексику – там один сезон баски виступали єдиною командою, а потім розійшлися по різних клубах та працювали на розвиток мексиканського футболу спочатку в якості гравців, а потім дехто і в якості тренерів.
Підсумки
Турне збірної Країни Басків по СРСР дозволило вирішити два важливих питання.
Перше – матчі з басками показали, що рівень радянського футболу іще досить слабенький, адже у деяких поєдинках гості навіть не викладалися на повну. Відтак, після цього турне до Другої світової війни у Радянському Союзі навіть не робили спроб виходу футболу на міжнародну арену.
Друге – це вдалося побачити як грають справжні професіонали європейського футболу та перейняти у них досвід.
А повчитися у басків було чому. Зокрема, особливо вразив воротар Грегоріо Бласко. В Радянському Союзі вперше побачили голкіпера, який виходить з воріт і грає ногами. Справа в тому, що Бласко починав кар’єру як польовий гравець, але через травму перекваліфікувався у голкіпера і згодом часто виходив з воріт, допомагаючи своїм захисникам.
Також у виконанні Бласко побачили невідомий у Радянському Союзі прийом – вибивання м’яча кулаком. До цього усі верхові м’ячі радянські воротарі намагалися взяти обома руками. Але коли сильний удар або мокрий м’яч, зробити це досить важко. Бласко в таких випадках просто вибивав м’яч кулаком в поле, причому робив він це адресно – точно на свого партнера.
В атаці баски використовували популярну на той час у Європі тактику “дубль-ве”, яку було винайдено лондонським “Арсеналом”.
Ця тактика була взята на озброєння і її активно використовували у подальшому радянські команди. Зокрема, у 1945 році англійці були дуже здивовані, коли у матчах проти їхніх клубів московське “Динамо” грало за схемою “дубль-ве”. На рівні збірної СРСР “дубль-ве” використовували аж до 1962 року, допоки після невдачі на Чемпіонаті світу не зрозуміли, що ці тактичні схеми уже застарілі.
Матчі проти збірної Країни Басків – це було своєрідне вікно в Європу для всього радянського футболу, яке дозволило не тільки заміряти свій рівень гри, але й перейняти досвід у грізного суперника.
Читайте також –
Футбольний крах Російської імперії: як це було
