Збірна Швеції з футболу – здебільшого це міцний середнячок, проте бували періоди, коли ця команда зі Скандинавії була в числі найсильніших у світі.
Шведи тричі ставали призерами Чемпіонатів світу з футболу (одна срібна і дві бронзові медалі) і це при тому, що вони свій потенціал не використали сповна. Про успіхи швецького футболу, про його особливості та невикористані можливості читайте у новому матеріалі Тернополісу.
Довоєнний період та перший успіх на Чемпіонаті світу
На Чемпіонатах світу збірна Швеції дебютувала у 1934 році. У матчі 1/8 фіналу шведи перемогли збірну Аргентини з рахунком 3:2, а у чвертьфіналу з рахунком 2:1 поступилися німцям та припинили подальшу боротьбу.
А вже на наступному турнірі до збірної Швеції прийшов перший успіх – вона посіла четверте місце на третьому Чемпіонаті світу, який у 1938 році проводився на полях Франції.
Щоправда, такого вагомого результату вдалося здобути в основному завдяки фартовому збігу обставин – з такою легкістю більше жодній команді не вдавалося посісти четверте місце на Мундіалі.
Навесні 1938 року нацистська Німеччина здійснила аншлюс Австрії і тому австрійці не змогли поїхати на Чемпіонат світу, а англійці відмовилися зайняти їхнє місце.
За результатами жеребкування, збірній Швеції в 1/8 фіналу випало грати проти команди Австрії. Але цей матч через вище згадані причини не відбувся, тому шведи автоматично потрапили до наступного раунду змагань.
У чвертьфіналі їхнім суперником була збірна Куби. Скандинави з легкістю перемогли кубинців – 8:0 і опинилися вже у півфіналі.
А далі суперники вже були дуже серйозні. У півфінальному поєдинку шведи поступилися збірній Угорщини з рахунком 5:1 і у матчі за третє місце поступилися збірній Бразилії з рахунком 4:2.
У підсумку четверте місце, що є дуже хорошим результатом – попереду були лише Італія, Угорщина та Бразилія.
Золото на Олімпійських іграх 1948
Справжнього великого успіху шведи досягнули у довоєнний період відразу ж на першому великому футбольному турнірі, а саме на Олімпійських іграх 1948 року, що відбулися у Лондоні.
У Швеції тоді ще не було професійного футболу, тому вони виставили на Олімпіаду національну збірну, щоправда у її складі було лише 12 гравців. Таким куцим складом і відіграли шведи усі матчі.
Незважаючи на особливості повоєнного періоду, у футбольному турнірі на ОІ-1948 брали участь кілька сильних команд.
В 1/8 фіналу збірна Швеції перемогла Австрію з рахунком 3:0, в ¼ фіналу розгромила Корею з рахунком 12:0, у півфіналі здолала Данію з рахунком 4:2.
А у фіналі шведам протистояла дуже сильна на той час збірна Югославії. Перший тайм цього протистояння завершився з рахунком 1:1, а у другій 45-хвилинці збірна Швеції забила ще два м’ячі та перемогла з рахунком 3:1, здобувши золоті медалі Олімпіади.
У складі збірної Швеції головними героями цього успіху було ударне тріо – Гуннар Грен, Гуннар Нордаль та Нільс Лідхольм, відоме також як Гре-Но-Лі.
Міжнародне визнання і збірна без легіонерів
Після завершення Олімпійських ігор більшість гравців збірної Швеції отримали запрошення від італійських клубів. Зокрема, Грен, Нордаль і Лідхольм підписали контракт з “Міланом” та успішно виступали за цей клуб. У 50-их роках завдяки швецькому тріо Гре-Но-Лі “Мілан” став найсильнішим клубом серії А. Згодом у 80-их роках, коли в “Мілан” прийшли Гулліт, ван Бастен і Райкард, то цих голландських футболістів порівнювали саме з трійкою легендарних шведів.
Окрім Гре-Но-Лі після олімпійського успіху іще кілька швецьких футболістів перейшли в команди італійської Серії А.
А далі у 1949 році було рішення Швецького футбольного союзу, яке напевно здивує багатьох сучасних вболівальників. Стосувалося воно обмеження для легіонерів. Зокрема, було прийнято рішення, що до національної збірної Швеції викликаються тільки ті футболісти, які виступають у чемпіонаті Швеції. Спортсмени, які виступають за іноземні клуби, до збірної не викликаються.
Такий крок пояснювався бажанням зупинити відтік футболістів в іноземні клуби задля розвитку та зміцнення національного чемпіонату.
Бронзові медалі на ЧС-1950
На четвертий Чемпіонат світу з футболу, що відбувся у 1950 році в Бразилії, збірна Швеції поїхала без своїх легіонерів. У її складі було лише 5 футболістів з числа тих, що виступали на Олімпійських іграх дворічної давності.
Слід зауважити, що ЧС-1950 – це був перший Мундіаль у повоєнний період і в силу різних причин кілька сильних команд того часу або не брали в ньому участі, або брали участь ослабленим складом. Шведи належали до числа тих, що виступали не найсильнішим складом.
За результатами жеребкування збірна Швеції потрапила у третю групу. Її суперниками були Італія, Парагвай та Індія. У першому груповому етапі шведи перемогли італійців з рахунком 3:2, зіграли в нічию з парагвайцями 2:2, а індійці знялися з турніру. У підсумку збірна Швеції у двох матчах здобула 3 очки та посіла перше місце у своїй групі.
За регламентом турніру, переможці чотирьох груп формували далі фінальну групу, учасники якої змагалися за медалі.
У фінальному етапі шведи зазнали розгромної поразки від Бразилії – 7:1, поступилися у важкій боротьбі Уругваю – 3:2 та в останньому матчі впевнено перемогли збірну Іспанії – 3:1.
Перше місце тоді посів Уругвай – 5 очок, друге Бразилія – 4 очки і третє Швеція – 2 очки. Іспанці залишились без медалей, здобувши у фінальному етапі лише 1 очко та посівши 4 місце.
Таким чином, шведи на Чемпіонаті світу 1950 року здобули бронзові медалі. Досягнення дуже вагоме, але…
Якби за збірну Швеції на ЧС-1950 виступали Грен, Нордаль, Лідхольм та інші легіонери, то ця команда цілком ймовірно, що могла б розраховувати на золоті або срібні медалі. Бразильці у 1950-му були ще далеко не такі сильні як через вісім років на ЧС-1958.
Занепад збірної без легіонерів
Після успішного ЧС-1950 ряд ключових футболістів збірної Швеції отримали пропозиції від італійських клубів. Відбувся другий виток еміграції і у 50-их роках шведи так досить нормально доклалися для підтримки серії А у ТОПі європейських чемпіонатів.
А для збірної Швеції далі почалися складні часи – на Олімпіаді-1952 вона здобула лише третє місце. У півфіналі шведи зазнали розгромної поразки від Угорщини – 6:0.
На Чемпіонат світу 1954 року скандинави взагалі не потрапили, оскільки зазнали невдачі у відбірному етапі, двічі поступившись на той час посередній збірній Бельгії.
У 1954 році збірна СРСР вдома у товариському матчі перемогла команду Швеції з рахунком 7:0, а через рік в гостях обіграла шведів з рахунком 6:0. В Радянському Союзі, а тепер і на пострадянському просторі, ці дві перемоги у товариських матчах подають як величне досягнення радянського футболу. Мовляв, впевнено здолали одну з найсильніших команд світу того часу. Щоправда, вболівальникам не уточнюють особливості швецької збірної, яку вони тоді здолали.
Після серії поразок у товариських матчах, в тому числі і після двох поразок від СРСР, у Швецькому футбольному союзі нарешті зрозуміли, що без легіонерів на домашньому Чемпіонаті світу, запланованому на 1958 рік, їм ловити нічого. Як наслідок, рішення про те, що у збірній виступають лише гравці з національного чемпіонату було скасовано.
Срібло на Чемпіонаті світу 1958
Напередодні домашнього Мундіалю швецькі легіонери повернулися до лав національної збірної і команда докорінно змінилася – у світовому футболі того часу раптово з’явився іще один дуже потужний суперник.
Зі знаменитого тріо Гре-Но-Лі до збірної приєдналися лише Гуннар Грен і Нільс Лідхольм, а Гуннар Нордаль на той час уже завершив кар’єру футболіста. Та й зрештою кар’єра Грена також уже добігала до фінішу – він повернувся з італійської серії А у швецький чемпіонат та міг би приєднатися до збірної навіть якби футбольні функціонери не знімали свою заборону на легіонерів.
Також до складу збірної тоді повернувся молодий півзахисник Курт Хамрін, який виступав за італійську “Падову” та був дуже технічним гравцем. Загалом же, на ЧС-1958 Швеція заявила п’ятьох футболістів, які виступали в італійській серії А і ці п’ятеро зробили погоду.
У груповому етапі шведи перемогли Мексику 3:0, Угорщину 2:1 та у заключному матчі, який для них уже не мав важливого значення, зіграли в нічию з Уельсом 0:0. Набравши 5 очок, господарі турніру посіли перше місце у своїй групі.
У чвертьфіналі вони впевнено перемогли СРСР – 2:0, а у півфіналі здолали ФРН – 3:1.
А далі був фінал, в якому збірна Швеції поступили Бразилії з рахунком 5:2.
Срібні медалі на Чемпіонаті світу – хороший результат і це власне те, що в останній момент вдалося здобути “золотому поколінню” збірної Швеції. Головними героями у складі швецької команди на цьому турнірі були 37-річний Гуннар Грен, 35-річний Нільс Лідхольм та 23-річний Курт Хамрін.
Повторити успіх на наступних турнірах шведи не змогли, оскільки Грен і Лідхольм були уже старі, а нових суперталантів, які могли би допомогти Хамріну тягнути збірну уже не було.
Загалом же, у 50-их роках було проведено три чемпіонати світу і шведи на цих турнірах здобули два комплекти нагород – бронзу у 1950-му та срібло у 1958-му. Результат просто чудовий і він ставить збірну Швецію у ТОП світового футболу того часу поряд з такими збірними як Бразилія, Німеччина, Уругвай та Угорщина.
Втім, цей результат міг би бути іще кращим. Якби не відлучення легіонерів від збірної, то у 1950 році Швеція могла б розраховувати на медаль кращої якості, ніж бронза, а у 1954-му могла би пройти відбірковий етап та боротися за медалі у фінальному турнірі.
Клубні успіхи швецького футболу
Чи дала заборона на легіонерів у збірній якогось результату для розвитку національного чемпіонату? Напевно що ні. Практично усі футболісти, які отримали запрошення перейти в закордонні клуби, скористалися цією можливістю і втрата місця у збірній їх не зупинила. Тобто шведи тільки втратили у якості виступів збірної.
А щодо рівня національного чемпіонату, то він був не надто сильним. Перші успіхи у швецьких команд з’явилися тільки наприкінці 70-их років.
У сезоні 1978-79 “Мальме” дійшов до фіналу Кубка європейських чемпіонів. До речі, в 1/8 фіналу шведи тоді здолали київське “Динамо”.
У 80-их роках “Гетеборг” двічі (1982 і 1987) здобув Кубок УЄФА. Загалом же, у 80-их і 90-их роках “Гетеборг” був дуже потужним клубом.
За кількістю здобутих трофеїв у єврокубках радянські клуби випереджають швецькі, а от за якістю – ні. Жодна радянська команда ніколи не грала у фіналі Кубка Чемпіонів і також жодна радянська команда ніколи не здобула Кубок УЄФА.
Після глобалізації виду спорту №1 рівень швецького клубного футболу, так само як і в ряду інших середнячків, з’їхав на долину.
Успіхи збірної Швеції у 90-их
У 60-80-их роках збірна Швеції була середнячком європейського та світового футболу. Проте на початку 90-их ця команда знову повернулася на Олімп.
У 1992 році Швеція приймала Чемпіонат Європи і дуже добре підготувалася до цього турніру. Шведи на домашньому Євро дійшли до півфіналу та опинилися у квартеті найсильніших команд континенту. Матч за третє місце тоді не проводився.
А на Чемпіонаті світу 1994 року, що проходив у США, шведи знову показали дуже змістовний футбол та здобули бронзові медалі. У матчі за третє місце вони з рахунком 4:0 розгромили збірну Болгарії, лідером якої був Христо Стоїчков. Золоті медалі на ЧС-1994 здобула Бразилія, срібло дісталося італійцям.
Таким чином, на двох великих турнірах поспіль (Чемпіонат Європи і Чемпіонат світу) шведи потрапили у четвірку найсильніших команд світу. Впродовж усіх 90-их їх вважали командою, що входить до ТОП-8 найсильніших збірних Європи.
Лідерами швецької команди того часу були воротар Томас Равеллі та нападники Томас Бролін, Мартін Далін, Кеннет Андерсон і Хенрік Ларсон.
Шведи і “Золотий м’яч”
За всю свою історію збірна Швеції здобула три комплекти медалей на Чемпіонатах світу – срібло один раз і двічі бронзу. Досягнення дуже поважне, але при цьому жоден швецький футболіст ніколи не здобував найпрестижнішу індивідуальну нагороду “Золотий м’яч” від французького тижневика “Франс Футбол”. Хоча зіркових футболістів, які могли б претендувати на звання кращого у Європі було достатньо.
Зокрема, у 1958 році реальними претендентами на “Золотий м’яч” могли б бути шведи Курт Хамрін і Нільс Лідхольм. Зокрема, особливо Лідхольм. Якщо у 1956 році “Золотий м’яч” за багаторічний внесок у розвиток футболу отримав Стенлі Метьюз, який на той час навіть не був гравцем основи збірної Англії, то у 1958 році за цією ж логікою приз мав би дістатися шведу. Тому що у свої 35 років Нільс Лідхольм не просто грав на великих турнірах як поважний ветеран, а був лідером своїх команд, який дуже суттєво допоміг збірній Швеції здобути срібло на Чемпіонаті світу, а “Мілану” – дійти до фіналу Кубка європейських чемпіонів.
Проте на ЧС-1958 бронзові медалі здобула збірна Франції і звісно ж приз від “Франс футболу” дістався французу – володарем Золотого м’яча тоді став Раймон Копа.
У 1994 році швед Томас Бролін посів четверте місце у голосуванні за “Золотий м’яч”, але це напевно і об’єктивний результат. Приз тоді дістався болгарину Христо Стоїчкову, який вивів свою збірну до півфіналу.
У 2000-их впродовж багатьох років одним з найкращих нападників у Європі був швед Златан Ібрагімовіч. Втім, за всю свою багаторічну кар’єру звання кращого футболіста континенту він так і не отримав.
У Швеції з цього приводу жартують – якщо у Златана нема “Золотого м’яча”, то значить це не така вже й об’єктивна нагорода.
Збірна Швеції та сучасність
Від початку 2000-их і по наш час збірна Швеції – це середнячок європейського футболу. Скандинави майже регулярно виступають на Чемпіонатах світу і Чемпіонатах Європи, але без особливих успіхів. Втім, знаючи славне минуле збірної Швеції, слід розуміти, що з часом ця команда знову може вибухнути і піднятися на п’єдестал світового футболу.
Читайте також –
Самоізоляція англійського футболу: як це було і чим закінчилося?
