Маріуполь — одне з тих міст, яке найбільше постраждало від рук окупантів. Тисячі сімей втратили свої домівки та рідних. Спогади та біль — єдине, що повʼязує з рідним містом тих, кому пощастило вижити.
Серед таких історій — історія Наді, яка через війну втратила обох батьків і сама подолала страшні випробування у фільтраційному таборі.
Про життя в підвалі, приліт у будинок і загибель батьків:
Маріуполь почали жорстоко обстрілювати, починаючи з 24 лютого. З того часу Надя з мамою і татом жили у підвалі, без електрики, води та газу. Готувати їжу доводилося на вогнищі у дворі. Звʼязку не було, тож вони не мали і жодної інформації про своїх родичів і про ситуацію в інших містах.
А вже ввечері 29 лютого у їх будинок прилетів снаряд, пожежа розпочалась миттєво.
Батько Надії, Віталій, вибіг з вогнегасником на вулицю… На жаль, чоловік загинув. Мама Надії, Катерина, також вибігла на вулицю, вона отримала важкі травми. Надя провела ніч в підвалі, допомагаючи травмованій матері. Вони не мали жодних ліків, тож наступного дня дівчина віднесла маму до лікарні. Проте обстріли не припинялися, безупинно “прилітало” і в саму лікарню.
Якось дівчинка написала записку бабусі, повідомивши, що мама, її дочка, перебуває в лікарні, а тато, її зять, — трагічно загинув.
4 квітня в лікарні сталась пожежа, під час якої Катерина з великою кількістю опіків випала з вікна.
Бабуся, як тільки отримала записку, одразу побігла до своєї дочки в лікарню. Навкруги точилися запеклі бої, тож добиратися було вкрай важко: доводилося то повзти, то лежати в ямах. Біля самої лікарні бабуся ще встигла побачити свою дочку, але в опіках та з численними травмами, Катерина померла на її очах.
Після смерті батьків російські військові примусово вивезли 19-річну Надю в Новоазовськ, Донецької області. Звідти дівчина повідомила своїм родичам про загибель батьків, про бабусю та дідуся Надя на той момент нічого не знала.
На території так званої “ДНР” дівчину примусили пройти через фільтраційний табір, цей процес тривав декілька днів. Після цього вона змогла перетнути кордон з Росією, де її зустріли знайомі і допомогли придбати авіаквиток до Туреччини. На щастя, всі необхідні документи та закордонний паспорт Надя мала при собі.
З Туреччини дівчина полетіла до Румунії, де зустрілася зі своєю хрещеною мамою, яку також звати Надія. Разом вони повернулися до України.
Тітка Надії також родом з Маріуполя, там вона прожила 30 років, а потім переїхала в Нікополь, Дніпропетровської області. Через війну в Нікополі стало неспокійно, постійно чути обстріли, тож вони знову були змушені переїхати — цього разу до Ірпеня, Київської області.
Жінка з болем ділиться своїми переживаннями: «За весь час війни ми пережили багато горя: загинула найрідніша для мене людина — моя сестра. Взагалі в Маріуполі померло дуже багато людей — моїх знайомих, друзів сусідів, мій хрещений батько. Саме місто Маріуполь загинуло!»
Зі слів жінки, єдина позитивна емоція від початку повномасштабної війни — це те, що вони з племінницею подорожували Румунією та відвідали Замок Дракули, що було однією із найбільших мрій дівчинки.
Бабуся Надії не мала жодної інформації про місцезнаходження та стан внучки, поки в Маріуполі не відновився зв’язок. Лише через два тижні після смерті Катерини їй повідомили, що внучка з тіткою перебувають в Нікополі.
Після загибелі батьків Надя стала підопічною фонду «Діти Героїв». Від фонду дівчина отримала фінансову підтримку, контактні лінзи, взуття, книжки, мобільний телефон та ноутбук.
Надія продовжує навчання в Маріупольському гуманітарному університеті за спеціальністю “Культурологія”. Вона мріє придбати будинок в Нікополі, забрати з Маріуполя свою бабусю і жити разом з нею.
Читайте також:
Росіяни обстріляли кафе-магазин на Харківщині: 49 загиблих
Коментувати
