Зізнаюся: належу до законослухняних обивателів і волію дотримуватися правил і законів – від усвідомлення того, що оті закони і правила мають (чи мали б) вносити життя соціуму якийсь порядок і організованість.
Зайве казати, що така позиція не є домінуючою в нашому суспільстві – в ньому немало тих, хто просто “плєванто на законо”. Втім, самокритично зізнаюся “во гріху”: днями відверто зрадів, що закон порушується. Більше того – виступив одним із порушників.
Склад мого злочину полягав у тому, що у…одному людному місці купив з рук два пучки черемші (вона ж цибуля ведмежа, вона ж дикий часник). Люблю (як і багато хто) в цю пору поласувати салатом з неї й раніше купував її без докорів сумління й не озираючись навколо.
Аж ось раптом цього року з подачі Держекоінспекції запроваджено ваговиті штрафи за торгівлю (від 340 до 1700 грн. з конфіскацією товару). Ось так – у Червону книгу черемша була внесена ще у 1980 р.. але аж тепер екологи, “зелені” та влада протерли очі та мізки і вирішили, що для захисту ведмежої цибулі оту владу на часі застосувати. Мотивація звучить досить серйозно:”Масовий збір та продаж черемші призводить до послаблення, а у невеликих місцезростаннях – до повного пригнічення насіннєвого поновлення. Це в свою чергу веде до генетичного виродження“.
“Послаблення”, “пригнічення”, “виродження”, – важкі й не дуже приємні для вух слова (за винятком хіба що якби ці всі процеси відбувалися нині з росією). Проте у випадку з черемшею наважуся припустити: навряд чи це викликає повальне схвалення як з боку тих, хто вирощує і продає смачненьку рослину, так і з боку її споживачів.
Якщо на продавчинь ранніх пролісків позираю несхвально – шкода все-таки гарненькі, ніжні квіточки, то у випадку з черемшею думками, передусім, керує шлунок. Його диктат природно асоціюється із вдоволенням гастрономічних потреб, отож важко очікувати навіть від законослухняних осіб, що вони відмовляться від звичного сезонного доповнення до раціону. А торговці – від поповнення власного бюджету. Що це справді так, можна було побачити на місці, де я здійснив “протизаконний акт” купівлі.
Декілька жіночок спокійно перемовлялися між собою, сидячи поряд і виставивши свій свіжо-зелений крам на загальний огляд. Згадавши про заборону, я озирнувся, однак поліцейських у чорній формі з “Фортами” у кобурах не побачив. Закон (в тому числі й не дуже мудрий) у нас не квапиться бути виконаним. Чим я і скористався. В чому щиросердно зізнаюся – з надією на поблажливість правосуддя (вік, знаєте, забудькуватість, весняний авітаміноз і т. д.).
Автор: Ігор ДУДА
Читайте також –
Смерть за Україну і через Україну
Коментувати