Четвертий чемпіонат світу з футболу був проведений у 1950 році. Турнір приймала Бразилія, а перемогу здобув Уругвай.
Як це відбувалося – читаємо сьогодні у нашому черговому матеріалі.
12-річна пауза
Третій чемпіонат світу з футболу був проведений у 1938 році, а четвертий – у 1950-му. Через Другу світову війну чемпіонати світу з футболу у 1942 та 1946 роках не проводилися. У 1942 році тривала війна, а у 1946-му європейські країни ще не відновилися після воєнних лихоліть. Власне тому між двома Мундіалями виникла 12-річна пауза. Та й зрештою, навіть у 1950-му році турнір вдалося провести далеко не найкращим чином.
Вибір країни господаря
У 30-их роках два Мундіалі поспіль проводилися у Європі і це викликало протест у Південній Америці. Ряд представників цього континенту навіть відмовилися від участі у ЧС-1938.
Тому Чемпіонат світу 1950 року було вирішено провести у Південній Америці. Та й зрештою у Європі чимало країн лежали у повоєнних руїнах і фізично проводити тут турнір було практично неможливо.
Втім, і на південноамериканському континенті кандидатів на проведення Мундіалю виявилося небагато. Єдину заявку на розгляд конгресу ФІФА було подано від Бразилії, і її одноголосно було затверджено у 1946 році.
Учасники: дебют Англії та ослаблені Італія та Швеція
У чемпіонаті світу 1950 року, так само як і в 1930 році, взяли участь лише 13 команд – це найменша кількість в історії.
За результатами відбору, путівки на Мундіаль отримали 16 команд.
Від Європи 8 команд: Англія, Іспанія, Італія, Туреччина, Швейцарія, Швеція, Шотландія та Югославія. Італія отримала путівку автоматично без відбору, як переможниця попереднього чемпіонату.
Від Південної Америки 5 команд: Болівія, Бразилія, Парагвай, Уругвай, Чилі. Бразилія отримала путівку автоматично як господарка турніру.
Від Північної Америки 2 команди: Мексика та США.
Від Азії 1 команда: Індія.
Щоправда, нюанс – Індія отримала путівку на ЧС, не зігравши жодного відбірного матчу. Усі її можливі суперники від Азії знялися зі змагань. Так само отримали путівки і всі південноамериканські команди через зняття Аргентини та ще кількох країн.
Туреччина та Шотландія здобули путівки на Мундіаль у відбірних матчах, але згодом іще до проведення жеребкування відмовилися від участі у турнірі. Їхні місця були запропоновані Португалії та Франції. Португальці відмовилися відразу, а французи спочатку дали згоду, але потім після проведеного жеребкування передумали та відмовилися. Так само після жеребкування вчинила і Індія.
Тому кількість учасників скоротилася до 13 команд і дві групи були недоукомплектовані.
Серед учасників слід звернути увагу на три команди: Англію, Італію та Швецію.
Англійці після багаторічної перерви нарешті повернулися до складу ФІФА і у 1950 році дебютували на Чемпіонатах світу. Три попередні турніри вони пропустили.
Італію напередодні ЧС-1950 спіткала велика біда. Навесні 1949 року в авіакатастрофі загинула футбольна команда “Торіно”, яка у 40-их була лідером італійського футболу. Серед 18-ти загиблих футболістів 10 були гравцями збірної. Відтак, італійці втратили основу національної збірної, а швидко сформувати нову команду не було можливості. Тож їхати на ЧС-1950 особливо і не було з ким, але у 1930 році італійці не поїхали на Мундіаль в Уругвай і через чотири роки уругвайці їм відплатили тією ж монетою, бойкотувавши ЧС-1934, який проходив в Італії.
Тому було прийнято рішення таки брати участь у ЧС-1950, але після загибелі “Гранде Торіно” футболісти Італії боялися летіти літаком – на той час уже було авіасполучення з Південною Америкою. Добиралися в Бразилію кораблем. Досить того, що команда була молода та недосвідчена, та ще й купу сил потратили на морську подорож. Врешті ці два чинники і стали причиною невдалого виступу збірної Італії.
Швеція виступала на ЧС-1950 далеко не найсильнішим складом. У 1948 році шведи виграли футбольний турнір на Олімпіаді і після цього кілька їхніх ключових футболістів отримали запрошення від закордонних клубів, до речі, переважно італійських. А вже у 1949 році швецька асоціація футболу прийняла дивне рішення – заборонила викликати до національної збірної тих спортсменів, які грають в іноземних клубах. Рішення було прийнято начебто з тією метою, щоб розвивати національний чемпіонат і втримати гравців у вітчизняних клубах. У результаті шведи грали на ЧС-1950 без шести своїх ключових футболістів.
Не учасники: без Аргентини, Угорщини та Німеччини
Збірним Німеччини та Японії заборонили участь у відбіркових іграх через те, що їхні країни розв’язали Другу світову війну. Союзники нацистів (Італія, Угорщина та ін.) під ці санкції не потрапили. Більше того, Італія навіть отримала путівку автоматично, як переможець попереднього чемпіонату.
У 1946 році СРСР вступив до ФІФА, але від участі у ЧС-1950 відмовився, пояснюючи це відсутністю фінансів та необхідністю в першу чергу відновлювати країну після війни. З тих же самих озвучених мотивів відмовилися і всі соціалістичні сателіти СРСР (Польща, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія тощо).
Але насправді це вигадана причина – ФІФА і Бразилія компенсували транспортні витрати учасникам чемпіонату. Насправді, Радянський Союз боявся отак з ходу дебютувати на міжнародній арені з Чемпіонату світу, а новоспечені комуністичні режими східної Європи іще не встановили повний контроль над футболом і тому банально боялися втечі своїх спортсменів. А такі випадки втечі були і то не поодинокі – у 1949 році сталася перша хвиля еміграції угорських футболістів. Найвідоміший втікач цього періоду – Ладіслав Кубала.
Шкода, що з представників східної Європи на ЧС-1950 не подалися збірні Чехословаччини і Угорщини – ці дві команди могли реально претендувати на призові місця. Особливо, якщо зважати на склад учасників турніру.
Югославія була соціалістичною країною, але не сателітом СРСР. Тому вона поїхала на ЧС-1950 і навіть доволі пристойно виступила.
Від Південної Америки четвертий чемпіонат світу бойкотував один ймовірний фаворит – це збірна Аргентини. Офіційно озвучена причина відмови – краще розвивати свій національний чемпіонат, аніж затрачати сили на якийсь там Чемпіонат світу.
А реальні обставини були такими. Багато дослідників футболу вважають, що Аргентина була найсильнішою збірною світу у другій половині 40-их. Але у 1948 році в Аргентині виник великий страйк футболістів, які вимагали покращення умов праці. Одним з найактивніших учасників цього бунту був знаменитий Альфредо ді Стефано. Вимоги страйкарів не були почуті і тому багато сильних футболістів покинули Аргентину.
Після цього демаршу збірна Аргентини стала дуже ослаблена, але навіть другим складом ця команда могла би боротися за медалі. Однак медалі нижчої проби, ніж золото аргентинців не влаштовували.
І для цього були політичні причини. У другій половині 40-их між Аргентиною та Бразилією були дуже напружені стосунки – як політичні, так і футбольні. Матчі між цими командами регулярно супроводжувалися бійками та скандалами. Плюс були конфлікти між керівництвом обох цих держав.
Тому через ослаблення команди та політичні суперечки з бразильцями Аргентина вирішила проігнорувати ЧС-1950.
Формат турніру
На першому етапі 16 команд були поділені на чотири групи – по 4 команди у кожній групі. Кожна команда грає з іншими командами групи по одному матчу.
Класичних півфіналів та фіналу на цьому Мундіалі не було.
Чотири переможці груп виходять у фінальний раунд, у якому формується одна група – команди цієї фінальної групи грають між собою по одному матчу і за кількістю набраних очок визначається чемпіон та призери.
Оскільки після жеребкування три команди знялися з турніру, а повторного жеребкування ФІФА вирішило не проводити, тому у перших двох групах було по 4 команди, у третій групі – три і в четвертій групі – тільки дві команди.
Фаворити
На ЧС-1950 фаворитами вважали дві команди – Бразилію та Англію.
Бразильці у 40-их виглядали дуже потужно, а у 1949 році взагалі провели феноменальний сезон. Майже ні в кого не виникало сумнівів, що саме ця команда є претендентом №1 на золоті медалі.
Їхнім головним конкурентом вважали англійців, засновників футболу.
Збірна Уругваю виграла перший чемпіонат, а потім у наступних двох участі не брала. ЧС-1950 – це був їхній другий турнір. Втім, більшість експертів вважали, що час Уругваю уже минув, тим паче, що ця команда напередодні Мундіалю показували дуже невиразну гру у ряді матчів.
Про Італію та Швецію ми уже вище згадали. Іще залишається Іспанія – у нинішній час складається враження, що ця команда мала б бути одним з фаворитів. Втім, у 1950-му до фаворитів іспанцям ще було дуже далеко. Їхню команди вважали “темною конячкою”, яка здатна здійснити сюрприз. Власне іспанці спромоглися лише на сюрприз і не більше.
Перебіг турніру: перший груповий етап
Група 1
У групі А усе було прогнозовано. Бразилія перемогла Мексику, Югославію та зіграла в нічию зі Швейцарією і посіла перше місце у групі, набравши 5 очок.
Югослави поступились бразильцям, але перемогли Мексику та Швейцарію і з 4 очками посіли друге місце у групі.
Швейцарці набрали три очки і посіли третє місце. У Мексики – 3 поразки, 0 очок і 4 місце.
За регламентом турніру далі проходила тільки одна команда і це Бразилія.
Збірній Югославії, можна вважати, що не пощастило із жеребом. Якби вона потрапила в іншу групу, то можливо б посіла перше місце і вийшла у фінальний етап.
Група 2
Головна драма групового етапу розгорнулася у другій групі, де виступали Англія, Іспанія, Чилі та США.
Англійці у своєму дебютному поєдинку перемогли чилійців з комфортним рахунком 2:0. Здавалося б, усе іде за планом. Але вже у другому їхньому матчі сталася сенсація.
Поєдинок США – Англія завершився з рахунком 1:0 на користь американців. Англійські професіонали не змогли здолати аматорів зі США. Коли в США надіслали телеграму з рахунком 1:0, тамтешні журналісти спочатку не повірили у результат і подумали, що рахунок 1:10, але через опечатку загубилася одиничка.
А згодом у США навіть зняли фільм про величну перемогу їхньої футбольної команди над збірною Англії.
Збірна Іспанії в свою чергу здобула дві комфортні перемоги над американцями та чилійцями і після двох турів набрали 4 очки. В останньому турі у матчі з англійцями іспанців влаштовувала нічия, але завдяки голу Тельмо Сарри їм вдалося вирвати перемогу з рахунком – 1:0.
Шок! Хто боротиметься з бразильцями за золоті медалі, якщо Англія навіть не вийшла з групи?
Підсумок у групі 2 такий: Іспанія – 6 очок, Англія, Чилі та США – по 2 очка. Британці на другому місці завдяки кращій різниці забитих і пропущених м’ячів.
У складі збірної Англії на цьому турнірі був заявлений Стенлі Метьюз, який згодом став відомий як перший володар Золотого м’яча. Але на поле Стенлі виходив тільки в одному матчі (проти іспанців).
Група 3
У групі 3 було тільки три учасники: Швеція, Італія та Парагвай. У стартовому поєдинку ослаблена Швеція перемогла ослаблену Італію – рахунок 3:2.
Далі Швеція зіграла в нічию з Парагваєм 2:2, і Італія перемогла Парагвай з рахунком 2:0.
Таким чином, Швеція посіла перше місце у групі – 3 очки, Італія друга – 2 очки і Парагвай третій – 1 очко.
Група 4
У групі 4 після всіх оцих організаторських перипетій залишилося тільки два учасники – Уругвай та Болівія.
Уругвай переміг з рахунком 8:0 і вийшов до фінального етапу. Можна сказати, що уругвайцям дуже пощастило – вони зіграли тільки один матч у груповому етапі та відповідно зберегли більше сил на фінальну стадію.
Фінальний раунд
Отож, до фінального раунду потрапили Бразилія, Іспанія, Швеція та Уругвай.
У сучасній пресі матч Бразилія – Уругвай часто називається як фінал ЧС-1950. Насправді це не був фінал у його класичному сенсі, а лише останній та вирішальний матч турніру.
За регламентом, усі учасники фінального раунду мали зіграти між собою по одному матчу. За кількістю набраних очок визначалися чемпіон та призери.
У першому турі фінального раунду Бразилія розгромила Швецію – 7:1, у другому теж саме зробила з Іспанією – 6:1.
Уругвай у першому турі видряпав нічию у матчі з іспанцями – 2:2, а в другому турі здолав Швецію з рахунком 3:2.
І того після двох турів у Бразилії було 4 очки, в Уругваю – 3 і для того, щоб стати чемпіонами господарям турніру достатньо було зіграти в нічию. Хоча складалося враження, що бразильці зроблять з уругвайцями те саме, що зі шведами та іспанцями.
Мараканасо: матч Бразилія – Уругвай
Матч Бразилія – Уругвай відбувся 16 липня 1950 року у Ріо-де-Жанейро на знаменитому стадіоні “Маракана”, який був збудований якраз до ЧС-1950. В історію цей матч увійшов під назвою “Мараканасо”, що означає “Агонія Маракани”.
В Бразилії усі вірили, що їхня команда досягне позитивного результату і стане чемпіоном світу. У Ріо-де-Жанейро 16 липня з самого ранку уже почалися народні святкування, а федерація футболу Бразилії викарбувала 22 золоті медалі з іменами своїх футболістів-чемпіонів. У місцевій пресі напередодні матчу були опубліковані вітання бразильській збірній зі здобуттям чемпіонського титулу.
За кордом теж мало хто сумнівався у тому, що чемпіонат закінчиться інакше, аніж перемогою Бразилії.
Втім, футболіст Варела, капітан збірної Уругваю, був інакшої думки. У роздягальні він зумів переконати своїх товаришів по команді у тому, що бразильців можна перемогти і вселив в їхні серця віру у перемогу.
Перший тайм пройшов за явної переваги бразильців, але закінчився з рахунком 0:0. На початку другого тайму бразильці забили гол (Фріаса, 47 хв) і повели в рахунку.
Після пропущеного м’яча капітан уругвайців Варела погнав свою команду вперед. Уругвай додав у швидкості і оборона бразильців потрохи почала тріщати. На 66-ій хвилині вдалося зрівняти рахунок. Ск’яффіно отримав передачу з флангу і з позиції 10-го номера потужно пробив під поперечину – 1:1.
Після забитого м’яча уругвайців уже було не зупинити. Вони знову помчали в атаку і на 79-ій хвилині Гіджа забиває другий гол – 2:1!
200-тисячна “Маракана” замовкла. До кінця матчу на стадіоні було чути як Варела на полі роздає вказівки своїм партнерам по команді.
Пізніше, через багато років, Гіджа з гордістю заявив: “Лише три персони змусили мовчати “Маракану”, заповнену 200 тисячами глядачів – це співак Френк Сінатра, папа Іоанн Павло ІІ і я”.
Після другого забитого м’яча уругвайці в атаку більше не йшли. На останніх хвилинах зустрічі бразильці 5 разів подавали кутовий, але зрівняти рахунок так і не змогли.
2:1 і це друга перемога Уругваю на Чемпіонатах світу. Головні герої цього успіху – це автори забитих м’ячів Ск’яффіно, Гіджа, воротар уругвайців Масполі та капітан команди Варела.
Перемога Уругваю над Бразилією на ЧС-1950 – це приклад того, як футбольний Давид може перемогти футбольного Голіафа. Особливо коли останній страждає самовпевненістю.
В іншому заключному матчі фінальної стадії Швеція перемогла Іспанію з рахунком 3:1 та забезпечила собі бронзові медалі.
Підсумок фінальної стадії:
1. Уругвай – 5 очок
2. Бразилія – 4 очки
3. Швеція – 2 очки
4. Іспанія – 1 очко.
Замість післямови
Через відсутність ряду збірних та недоукомплектованість груп ЧС-1950 вдався не найкращим чином, але вирішальний матч Бразилія – Уругвай частково врятував ситуацію і став окрасою цього турніру. І по сьогоднішній день цей поєдинок вважається одним із найкращих на Мундіалях.
ЧС-1950 був під загрозою зриву і великий плюс в тому, що його вдалося провести та знову запустити міжнародний футбол на високому рівні.
Уругвай у 1950 році здобув другу перемогу на ЧС і за кількістю титулів зрівнявся з Італією. На турнірах у 1934 і 1938 роках уругвайці були відсутні. Таким чином, з двох спроб вони двічі стали чемпіонами – 100-відсотковий результат. Але на цьому “золота казка” уругвайського футболу закінчилася.
ЧС-1950 – це був другий турнір, на якому Бразилія реально претендувала на “золото”. І знову промах – команда вдовольнилася лише сріблом. Шлях Бразилії до чемпіонського титулу був дуже довгим. І їхня історія – це приклад того, що успіх не дається миттєво. А також приклад того, що самовпевненість руйнує навіть найсильніших. До слова, на ЧС-1938 бразильці теж були дуже самовпевнені – купили собі квитки для поїздки на фінал завчасно, але до фіналу так і не потрапили.
Швеція вперше у своїй історії здобула бронзові медалі чемпіонату світу. І це при тому, що вона через недолугі рішення федерації виступала без своїх легіонерів. Зокрема, у її складі були відсутні Гуннар Грен, Гуннар Нордаль і Нільс Лідхольм. Ці зіркові футболісти у той час якраз були в розквіті сил. Якби шведи виставили свій оптимальний склад, тоді поразки 7:1 від Бразилії могло б і не бути і якість медалей могла б бути кращою.
Іспанія посіла 4-те місце і до 2010 року це було найкращим її результатом на чемпіонатах світу. В Іспанії був дуже сильний клубний футбол, але збірна тривалий час успіхів на міжнародній арені не мала.
Англія – а це ще одні самовпевнені. Виступ англійців на ЧС-1950 показав, що 20-річна самоізоляція від міжнародного футболу пішла їм не на користь. Проте до цього висновку вони ще не дійшли. В Англії невдачу пояснили випадковістю і пообіцяли на наступному турніру показати свою реальну силу. Ну що ж, у наступних публікаціях почитаємо як воно було далі.
