Перед стартом турніру не раз доводилося чути думку, мовляв зараз у нас – найсильніша збірна за всю історію.
І що від неї можна очікувати такого бажаного нині для всіх нас, українців, приємного сюрпризу.
Ніхто б не заперечував проти цього, але останні контрольні поєдинки команди не налаштовують на оптимізм – за всього розуміння того, що це лише спаринги.
Спершу підопічні Сергія Реброва ледве “винесли ноги” у матчі зі збірною Німеччини (0:0), практично не давши зрозуміти, як, власне, збираються забивати голи у чужі ворота і вберігши свої лише завдяки голкіперу Трубіну.
Натомість у другому “товарняку” з поляками у Варшаві нагадали про живучість своїх давніх болячок, зокрема, неузгодженість при виконанні суперниками стандартних положень. Два поданих господарями кутових і доволі простенький навіс у штрафний майданчик обернулися невеселими 0:3 уже на 30-й хвилині матчу.
Ще через 10 хв. Довбик згадав, що саме він став найкращим бомбардиром іспанської Ла Ліги і скоротив відставання, але на більше українці не спромоглися. І це при тому, що ми побачили на полі і Мудрика, і Циганкова, і Судакова, і Малиновського, і Ярмоленка, і вже згаданого Довбика. З цими гравцями пов’язані наші головні сподівання на Євро. А от щодо інших…
Уже не раз виникали запитання, чому в збірній присутні гравець ротації аж самого “Полісся” Михайличенко і Сидорчук з аутсайдера бельгійського чемпіонату “Вестерло”, але відсутні динамівець Вівчаренко, хавбек “Дніпра-1” Гуцуляк і визнаний найкращим у цьому сезоні в УПЛ Буяльський. І в чому перевага “ніякого” наразі у збірній Ваната перед Сіканом, котрий має більший досвід виступів за головну команду і доволі впевнено провів весняну частину чемпіонату України. Усі ці свої рішення Реброву доведеться пояснювати у випадку невдачі на Євро, яка після спарингу з Польщею не видається надто вже фантастичною.
“Та перестань – скаже якийсь оптиміст, – на те й спаринги, щоб поліпшити гру, а то й ввести в оману майбутніх суперників. Пригадай, як докоряли Лобановському (переважно з Москви) за стан і склад збірної СРСР перед Євро-1988, а в результаті вона дісталася фіналу”.
Що ж, вустами отого оптиміста, як мовиться, мед би пити. З однією обмовкою: це був таки Лобановський…
Автор: Ігор ДУДА
Читайте також –
Збірна України перемогла Ісландію і вийшла на Чемпіонат Європи
Коментувати