В історії футболу чимало футболістів величезного таланту, які певний період кар’єри були в числі кращих гравців світу, виступали надзвичайно ефективно і результативно, проте залишилися без «Золотого м’яча».
Одним з найяскравіших серед них є Тьєррі Анрі, який 5 сезонів поспіль забивав за Арсенал понад 30 голів. Кілька разів він був дуже близьким до призу кращого футболіста планети, але дещиці не вистачало…
В 2003-ому він був другим в опитуванні, поступившись тільки Павелу Недведу. Коли наступного року Арсенал Анрі знову виграв чемпіонат Англії, здавалося, що ось тепер точно. І в сезоні 2003/04 рр. нападник забив за Арсенал 39 голів (!), але спочатку виліт канонірів у чвертьфіналі Ліги Чемпіонів, а потім і поразка збірної Франції на такій же стадії Євро, викинули Анрі зі списку претендентів (тоді, нагадаємо, приз виграв Андрій Шевченко). Через два роки Анрі знову дуже результативний (33 голи за сезон): Арсенал доходить до фіналу Ліги Чемпіонів, Франція – до фіналу чемпіонату світу, але там… обидві команди програють. У Тьєррі лише «Бронзовий м’яч»…
Хоча хіба «м’ячі» головний вимір успішності ігрової кар’єри? Тьєррі Анрі – чемпіон світу, чемпіон Європи, виграв з Барселоною Кубок чемпіонів, з Арсеналом – двічі чемпіонат Англії. Неодноразово був кращим бомбардиром різноманітних турнірів. Однак за всі досягнення дякує найперше своєму батькові. Чому? Судіть самі.
“Без тата я ніколи не став би тим, ким став”
У венах Анрі тече карибська кров. Батько знаменитого футболіста Антоні родом із Гваделупи, а мама Маріс – з Мартініки. Тьєррі ж народився 17 серпня 1977 р. вже у Франції, в неблагонадійному передмісті Парижа Лез-Юліс. Коли хлопчикові було 8 років, батьки розлучилися, і Тьєррі залишився з матір’ю, яка дотримувалася суворих поглядів на виховання сина і мріяла дати йому гарну освіту, тоді як батько заохочував заняття спортом.
Анрі розповідає про дитинство, проведене під замком, тому що Маріс намагалася максимально обмежити його контакти з підступними вулицями. І мала рацію, коли Тьєррі виріс, то подякував матері за її суворість: «У дитинстві мені було дуже боляче і самотньо дивитися, як мої друзі проводять час на вулиці. А зараз майже всі вони померли або перебувають у в’язниці».
Антоні спало на думку, що його син – володар рідкісного футбольного таланту, і хоча на цьому грунті у нього з Маріс регулярно траплялися скандали, в секцію «Лез-Юліс» Тьєррі був поміщений мало не насильно. Антоні змушував сина тренуватися, вибивав з нього лінь і «глибокі» моралі на кшталт того, що «копаючи м’яч, у люди не виб’єшся». Якось батько Анрі навіть втратив роботу через те, що в робочий час був на грі сина – нічого важливішого в його житті не було.
Антоні лаявся з тренерами, бився з суддями, виписував Тьєррі потиличників, якщо той недостатньо старанно тренувався, і втовкмачував йому в голову, що він особливий. Загалом, батько був локомотивом, який підтягнув Анрі до славної футбольної кар’єри, француз не раз це підкреслював згодом: «Без тата я ніколи не став би тим, ким став. У ті роки він був захоплений футболом набагато більше від мене, а я просто не хотів його розчаровувати. Посмішка на обличчі батька робила мене щасливим, заради цієї нагороди варто було докладати зусиль».
Запрошення у Монако
Коли Анрі було 13 років, іскру обдарованості у хлопці розгледів скаут “Монако” Арнольд Каталано. Як це часто буває, фахівець приїхав оцінити гру іншого футболіста, але Тьєррі в тому матчі забив шість голів – так його важко було не помітити. Анрі було запропоновано приєднатися до монегасків без додаткових переглядів, але за умови, що він пройде освітній курс в елітній академії «Клерфонтен». Час пролетів швидко: ось Анрі вже в молодіжці «Монако», а через кілька років після 17-річчя він отримує царський подарунок від Венгера у вигляді дебюту за головну команду в Лізі 1.
Мсьє Арсен використовував Тьєррі на лівому фланзі атаки, потім почав сумніватися у правильності такого рішення, але розставити всі крапки над «і» не встиг – був звільнений через незадовільні результати. На позиції «ударника» Анрі почав використовувати вже Жан Тігана, спочатку Анрі не вистачало міцності для виконання обов’язків центрфорварда, але коли він через пару років зміцнів, все відразу стало на свої місця: француз закріпився в центрі нападу, його результативність пішла вгору і потягла за собою “Монако” до чемпіонського звання.
І ось тут трапився конфуз. Анрі не було й 20 років, коли його кар’єра могла піти зовсім іншим шляхом. Можливо, десь у паралельному всесвіті Тьєррі і став легендою «Реала», але не в нашому вимірі. Хоча контракт із «Королівським клубом» нападник підписати встиг – все з подачі батька, якого вразила сума підйомних та умови особистого контракту.
Все б нічого, але на той момент зобов’язання все ще пов’язували Анрі з «Монако», чий президент розлютився, дізнавшись про події, що відбулися за його спиною. Кампор обізвав мадридців стерв’ятниками та відправив скаргу до ФІФА, а звідти прийшов вирок: штраф «Реалу», штраф футболісту, контракт між ними вважати незаконним. Тьєррі на півтора місяці з виховною метою був відсторонений від ігор за головну команду «Монако», але коли повернувся, продовжив бити голи, а незабаром дочекався виклику й до збірної Франції, у складі якої у наступні два з половиною роки виграв чемпіонат світу та чемпіонат Європи.
Арсенал і Барселона
Далі був епізод із невдалим заходом у «Ювентус» – Карло Анчелотті досі шкодує, що використав Анрі на фланзі півзахисту. Зате недалекоглядність Карлетто допомогла Тьєррі опинитися в улюбленому клубі свого дитинства і вже у знайомого з «Монако» тренера. Сумніви англійських скептиків француз розвіяв у першому ж сезоні, забивши 26 голів за «Арсенал». Це справді була його команда У всіх сезонах, крім прощального, восьмого за рахунком, де йому дошкуляли травми, Анрі забивав не менше 20 голів, а в п’яти кампаніях тримав планку результативності на позначці «понад 30».
У Лондоні остаточно сформувався неповторний стиль гри Тьєррі, під керівництвом Венгера він став зіркою світового футболу та невід’ємною частиною “невразливих” – “Арсеналу”, який видав чемпіонський сезон в АПЛ без поразок. Так, потім Анрі пограв ще два сезони в “Барселоні”, з якою виграв ЛЧ, і в США, але кілька разів повертався до “Арсеналу”. У колажі футбольної пам’яті Дель П’єро завжди носить футболку «Ювентуса», Рауль – у «вершковій» формі, Шевченко постає у кольорах «Мілана», а Анрі – червоно-білий «канонір» та легенда «Арсеналу».
Він уже розпочав тренерську кар’єру. Без особливого блиску потренував у Монако і Монреалі, а нині входить до штабу збірної Бельгії. Нещодавно була інформація, що ним цікавиться Бордо, але Тьєррі заперечив такий перехід. Що далі? Знову потрібно знайти свою команду. І чому б нею знову не стати Арсеналу?
Читайте також:
Рональд Куман: захисник, який забив понад 200 голів
Коментувати
