В передвеликодні дні біля церков раніше витягувалися черги: люди, накопичивши за рік достатньо гріхів, прагнули очистити душу.
Хтось робив це щиро; хтось – дотримуючись традиції; ще хтось – просто для демонстрації своєї “віри”. Не в останню чергу через лицемірів, які приходять у церкву для отримання індульгенції на майбутні гріхи, сам не вистоював у цих чергах. Не через гординю – просто мозок відмовлявся зрозуміти, як можна натхненно бити поклони – і творити зовсім не Божі справи. І чому отой найвищий суддя ніяк не знайде часу, щоб провести проділ між правдивими і неправдивими людьми.
Знаю також, що у своїй сповіді не був би до кінця щирим в тому, що треба викинути з голови і серця усе гріховне. Останнє в’їлося наче в пори шкіри і позбутися його, слухаючи настанови про милосердя і прощення, неможливо. Знаю, що є на території міста кілька суб’єктів, яких із задоволенням пристрелив би. Якби, звісно, мав чим і якби це не загрожувало деякими неприємними наслідками.
Знаю, що є ще більше особин, яким би просто плюнув у пику – але це теж навряд чи зроблю, оскільки ще повністю не вийшов за рамки адекватності. Знаю, що є також немало таких, до кого підійшов би і замість “Добрий день” сказав би “Не бреши”. Знаю при цьому, що є далеко не ідеальним сам, хоча докладаю всіх своїх скромних сил, щоб хоча б не робити іншим підлості.
Знаю, що коли доведеться вибирати між “моє” і “державне”, виберу “моє”, оскільки не вважаю себе чимось зобов’язаним нинішній державі, яка є синонімом влади. Якщо вона не хоче нічого робити для того, щоб встановити елементарну справедливість в суспільстві, повагу до неї відчувати важко. Чомусь думаю, що так само зробить 99 % українців і тернополян (ну, навіщо обманювати себе?).
Тільки вони зі скромності про це мовчать, зате в кишенях тримають дулі різного розміру. А коли настає час знову йти до сповіді – все оте фальшиве, брехливе, зажерливе, безкультурне, злодійкувате українство (прошу вибачення в порядних людей) витягне з кишені руку й стулить молитовно дві долоні докупи. Тішу себе хоча б тим, що в той момент не буду поряд…
Автор: Ігор ДУДА
Читайте також –
Валютники: відкрито-закрита професія
Коментувати