В ці дні, в буянні вишиванок і тіснішого, хоча часто й суто позірного, єднання всіх з усіма доречніше б вести мову саме про українське – воно, що не кажи, своє, рідне.
Але випадково потрапила на очі історія, яка трохи схвилювала і вкотре змусила замислитися над тим, яка це велика й благодатна сила – жіноча вірність. І що вона може подолати задля того, єдиного. І на що піти задля нього.
Якщо хтось подумав раптом, що мова про дружин декабристів – змушений розчарувати. Те ж саме чекає і не ревних любителів нашої рідної калинової лірики. У цій історії йдеться про Німеччину ХІІ століття часів правління короля Конрада ІІІ. І читаючи її, я краще зрозумів витоки такої трохи, на перший погляд, незвичної риси німецького національного характеру (і важко сумісної з ну, дуже вже м’якою і милозвучною німецькою мовою) , як сентиментальність.
Під час облоги міста Вайнсберга, бажаючи виявити свою королівську милість (а, може, і з якихось інших міркувань) Конрад ІІІ запропонував обложеним містянам, які дуже потерпали від голоду, випустити з фортеці усіх жінок. Монарх урочисто гарантував усім їм життя. Він був навіть настільки великодушним, що дозволив кожній з них взяти з собою найцінніше зі свого майна. Яким же було здивування короля, його свити і всього війська, коли вони побачили, що жінки виносять на плечах… своїх чоловіків. Попри цю “воєнну хитрість”, Конрад ІІІ заявив, що король свого слова і обіцянки не змінює, відпустив усіх з миром, чим і прославив своє ім’я на майбутні століття. Нині на місці тої фортеці лежать руїни, що носять назву Weibentreue (“Жіноча вірність”)…
“Ну, то може ті чоловіки були як чоловіки – скаже якась замучена сімейним насильством українка, – такого і я би на руках носила і від ворога рятувала. А зараз сама ношу хіба що… синяки від отого, хай би він вже залявся…”
Не знаю, не знаю, делікатна це сфера – сімейні стосунки. І взагалі, нині радше варто б про вишиванки і те, як вони єднають нас докупи. А мені от, непутящому, потрапила на очі ця історія. Потрапила і підштовхнула до того, щоб переповісти її вам.
Автор: Ігор ДУДА
Читайте також –
Пам’ятна дата з додатковим навантаженням
Коментувати