При всіх патріотичних почуттях та бажанні підтримати своїх, не можна не відзначити, що володар «Золотого м’яча» 1986 року визначився дещо спонтанно.
На тогорічному Мундіалі «виблискувала» збірна Аргентини та її лідер Дієго Марадона, а за тогочасними правилами журналу «Франс Футбол» «Золотий м’яч» отримував лише європеєць. Отож, погляди журналістів були спрямовані на гравців зі Старого Континенту, а зупинилися — на українському нападнику київського «Динамо» Ігорі Бєланові.
Треба відзначити, що Ігор Бєланов ніколи не відзначався якимось фантастичним дриблінгом, філігранною технікою чи божевільною результативністю. Він був більше гравцем моменту, грав на випередження або включав надвисоку швидкість і тікав від опонентів, за що навіть отримав прізвисько «кульова блискавка».
Однак поруч з Бєлановим, і у складі «Динамо», і у складі збірної СРСР, завжди грали висококласні виконавці, і чому європейці обрали саме його, з поміж інших, досі загадка. До речі, що характерно, кращим гравцем Союзу того року було визнано іншого динамівця — Олександра Заварова.
Тобто Бєланов був далеко не суперталант навіть у своїй країні, а що вже казати про легендарних гравців, які тоді виступали в Європі. Наприклад, срібним та бронзовим «м’ячами» тоді віншували просто видатних нападників іспанця Еміліо Бутрагеньйо і англійця Гарі Лінекера (до речі, обидва так і не виграли головний приз). Однак «золото» отримав саме Бєланов.
Він народився 25 вересня 1960 року в Одесі. Розпочав професійну кар’єру в місцевому СКА (який виступав у другій лізі), де таким чином відслужив строкову службу. У 20 років перейшов до місцевого «Чорноморця», де зіграв наступні чотири сезони. А сезон 1985-го вже розпочав у складі київського «Динамо».
Особливою результативністю нападник Бєланов не виблискував: 16 голів за два роки в СКА (68 матчів), 30 результативних ударів за чотири сезони в «Чорноморці» (128 матчів) і 54 — за «Динамо» (161 матч за 5 сезонів).
Саме на період у «Динамо» і припав весь актив Ігоря Беланова — срібна нагорода Євро’88, два чемпіонства (плюс срібло і бронза), три кубки СРСР, Кубок кубків, ну і, звісно, «Золотий м’яч».
Цей приз він отримав, багато в чому, завдяки одному матчу на чемпіонаті світу 1986 р., який, до того ж, збірна СРСР програла. Мова про гру 1/8 фіналу з бельгійцями, в якій збірна Союзу поступилася не без суддівських помилок — 3:4, і всі три голи забив саме Бєланов (всього на чемпіонаті він відзначився чотири рази, чого вистачило для «Бронзової бутси», а ще зробив кілька гольових передач).
Збірна з 12-ма гравцями київського «Динамо в заявці (ще троє представляли дніпропетровський «Дніпро») справді продемонструвала цікаву й видовищну гру, а вилетіла не заслужено.
До того ж, «Динамо» того року у видовищному стилі виграло й Кубок кубків, знищивши у фіналі мадридський «Атлетико». Отож, сам «Золотий м’яч» для представника «Динамо» не був чимось дуже несподіваним, але чому ж обрали саме Бєланова, повторимося, так і не зрозуміло.
Сам нападник після того сезону ще здобув кілька трофеїв з «Динамо», з’їздив на «срібний» Євро’88, де голів не забивав, але віддав кілька гольових передач, а у фінальному (!) матчі не забив пенальті. І у 1989-ому, одним з перших радянських футболістів, поїхав у західноєвропейський клуб — менхенгладбахську «Боруссію»..
СРСР тоді відкрив кордони й найзірковіші вікові футболісти (Бєланову було 29) отримали змогу спробувати футбольний хліб з іншим присмаком. І треба сказати, що для практично всієї «першої хвилі» кар’єра за кордоном склалася невдало: окрім блідої гри, з ними постійно траплялися неприємні інциденти й конфузи. У Бєланова, наприклад, поліція затримала дружину на крадіжці в супермаркеті…
Загалом за два сезони в «Боруссії» він забив аж… 5 голів, зігравши у 27-ми поєдинках. Далі був ще один не дуже вдалий чотирирічний період в «Айнтрахті» із Брауншвейга і повернення в Україну.
Нині 60-річний Ігор Бєланов займається бізнесом. Він розлучений, має трьох дітей і займається соціальними футбольними проєктами.
Читайте також:
Легенди футболу: триразовий володар «Золотого м’яча» Мішель Платіні
Коментувати
