Нині на слуху у футбольних уболівальників ім’я іншого Луїса Суареса — уругвайського нападника «Барселони», який ще й любить кусати своїх суперників.
Та цей Луїс Суарес вже другий, причому не лише на планеті, а й в самій «Барсі». 60 років тому там «виблискував» зовсім інший діамант на ім’я Луїс Суарес — іспанець і кращий гравець Європи.
У тому 1960-ому Луїс Суарес Мірамонтес довго не міг повірити, що саме він здобув «Золотий м’яч». Багато в чому тоді допомогла політика, адже приз більше заслуговував угорець Ференц Пушкаш, який того року за «Реал» зробив «покер» у фіналі Кубка чемпіонів. Та за бунтівного угорця, який після буремних подій у Будапешті 1956-ого емігрував до Іспанії, не віддав жодного голосу жоден представник соцтабору. І «Золотий м’яч» здобув Суарес.
Між тим, він завжди говорив, що більше заслуговував на приз у 1964-ому. Тоді «Золотий м’яч» віддали шотландцеві Денісу Лоу, а Суарес (як і у 1961-ому) задовільнився «срібним», хоча того року виграв і Кубок чемпіонів, і чемпіонат Європи у складі збірної Іспанії. «Що потрібно було ще зробити, щоб мені віддали м’яча?» — запитував він пізніше у своїй автобіографічній книзі.
А почалася ця історія на 29 років раніше — 2 травня 1935-го у іспанській Ла-Коруньї. Там, у сім’ї забійника скота, народився маленький Луїс, якому дуже швидко почали пророкувати велике футбольне майбутнє. У 17 років він дебютував за основну команду «Депортиво», а за 7 місяців вже грав у складі «Барселони».
Луїс Суарес став одним із законодавців мод на позиції плеймейкера, в тому вигляді, у якому її знаємо ми. При цьому він чимало забивав — протягом 122 матчів у «Барселоні» він забив 61 гол, часто випереджаючи за результативністю «чистих» нападників.
«Барса» на той час, звісно, виділялася в Іспанії, але до рівня європейського гранда їй було ще далеко. Однак з Суаресом у складі каталонці двічі поспіль (у 1959-60 рр.) вигравали чемпіонат Іспанії, випереджаючи зірковий «Реал». У 1960-ому каталонський клуб став ще й володарем Кубка ярмарок — прототипу Кубка УЄФА.
А за лідером команди, між тим, вже полювали італійські гранди. У 1961-ому міланський «Інтер» не поскупився віддати за Луїса Суареса божевільні на той час гроші — 152 тисячі фунтів. Нині, можливо, комусь ця сума буде здаватися смішною, адже за футболістів платять десятки, а то й сотні мільйонів фунтів, але на початку шістдесятих це був трансферний рекорд.
Причому попередній рекорд — 93 тисячі фунтів — було перевищено у понад 1,5 раза. Як згадував потім сам Луїс Суарес, часи тоді були простіші — футболісти їздили не тренування на метро, а холостяки знімали кімнати…
«Інтер» тоді зібрав дуже потужну команду, а з Луїсом Суаресом у складі швидко став європейським грандом. У 1964-65 рр. міланці двічі поспіль виграли Кубок чемпіонів і підкріпили його двома Міжконтинентальними кубками. На внутрішній арені у «Інтера» три «скудетто» за чотири роки.
Луїс Суарес всі ці здобутки прикрашає ще й золотою нагородою чемпіона Європи у 1964-ому. У цей час його результативність падає, адже він стає класичним плеймейкером і роздає гольові асисти нападникам — Луїс грав за «Інтер» до 1970-го року, і в 328-ми матчах забив 55 голів.
Навіть у 35-річному віці іспанець не пішов з футболу, а на досить високому рівні ще три сезони зіграв за «Сампдорію», а вже потім перейшов на тренерську роботу. Протягом 22-ох наступних років він тренував 12 різноманітних команд, а вершиною тренерської роботи стала посада коуча національної збірної, яку він тренував у 1988-91 рр.
Значних успіхів на тренерському поприщі у Луїса Суареса не було, згодом він перейшов на адміністративну роботу, відповідав за міжнародні трансфери в «Інтері», і зокрема саме за його сприяння до міланського клубу свого часу перейшов бразилець Роналдо…
2 травня 2020 року Луїсу Суаресу виповнилося 85 років, він давно на заслуженому відпочинку, влітку попиває пивко на сонечку і пише мемуари. А розповісти йому є про що…
Підготував Олег КУРИЛО
Читайте також:
Легенди футболу: дворазовий володар “Золотого м’яча” Альфредо ді Стефано
Коментувати
