У фіналі четвертого чемпіонату Європи збірна ФРН впевнено перемогла команду СРСР – 3:0.
Господар – Бельгія;
Чемпіон – ФРН;
Фіналіст – СРСР;
Бомбардир – Герд Мюллер (ФРН) – 4 голи.
Напередодні
У четвертому чемпіонаті Європи взяли участь 32 команди, до решти учасників долучилася команда Мальти. Однак повного аншлагу не було: найбідніша тоді країна Європи – Ісландія – не знайшла коштів на участь своєї збірної у відборі і роз’їзди по Європі.
Формула чемпіонату не зазнала суттєвих змін – з восьми груп по 4 команди. З кожної групи переможці виходили до чвертьфіналів, де у двох матчах (вдома і на виїзді) визначалася четвірка фіналістів. Фінальна частина знову складалася з півфіналів, гри за 3 місце і фіналу.
За два роки до Євро чемпіоном світу вчергове стала збірна Бразилії, яка у фіналі впевнено розібралася з чемпіоном Європи 1968 р. Італією. Бронзу здобула команда ФРН. Названі дві європейські збірні вважалися і фаворитами Євро 1972 р.
Відбірковий турнір
Відбірковий турнір минув без гучних сенсацій, якщо не рахувати виліт французів і португальців. Франція до кінця билася в протистоянні з угорцями і болгарами, і все вирішили фінальні ігри з балканцями. Команди поділили очки і засвітили «зелене світло» перед угорцями. Португальці ж пропустили вперед міцних бельгійців. Ще одними невдахами відбіркового турніру стали голландці (до їх тріумфу тотального футболу залишалося 2 роки), які поступилися потужній команді югославів.
Та найзнаковішим протистоянням відбіркового турніру став двобій Іспанії і СРСР, непримириме політично-забарвлене суперництво яких тягнулося з 1960-их. Збірній СРСР в той момент бракувало креативних гравців атаки, а головною її зіркою був… голкіпер київського Динамо Євген Рудаков. Він, до речі, за підсумками чемпіонату увійшов до символічної збірної турніру, а у 1971-ому став кращим футболістом СРСР.
Багато в чому, завдяки Рудакову радянській збірній вдалося подолати іспанців у першій грі в Москві – 2:1. А у виїзній зустрічі збірну Союзу влаштовувала нічия, і Рудаков взагалі став головним її героєм, втримавши «сухий» рахунок – 0:0. Так збірна СРСР опинилася в чвертьфіналі.
Чвертьфінали
Ця стадія нарешті отримала чіткі вікна в календарі. Перші матчі відбулися 29-30 квітня 1972 р., а матчі-відповіді – 13-14 травня. У протистоянні Угорщини і Румунії, щоправда, довелося грати додатковий матч (1:1, 2:2, а правило виїзних голів тоді призупинили) 17 травня, який завершився на користь угорців – 2:1.
Найгучніша сенсація відбулася у протистоянні бельгійців та діючих чемпіонів Європи і срібних призерів чемпіонату світу італійців. Перша гра в Мілані завершився внічию 0:0. А у ході матчу в Брюсселі бельгійці забили два голи, й італійцям наприкінці матчу вдалося відіграти лише один гол…
Чергове топ-протистояння збірних ФРН і Англії (нагадаємо, що в фіналі чемпіонату світу 1966 р. зустрічалися саме ці команди, і тоді перемогли англійці) завершилося на користь німців. Англійці вдома довго відігрувалися, а коли на 77-ій хвилині зрівняли рахунок, то… отримали ще два голи. В Західному Берліні німці грали вже «за рахунком» і завершили гру нульовою нічиєю.
Збірній СРСР протистояли срібні призери минулого Євро із Югославії. Виїзну гру знову «витягнув» Рудаков – 0:0, а матч-відповідь югослави відверто провалили й програли 0:3.
Фінальна частина
На проведення фінальної частини цього разу претендували Англія, Італія і Бельгія. Однак дві перші збірні вилетіли у чвертьфіналах, отож, вирішальні матчі відбулися в Бельгії.
У першому півфіналі, що відбувся в Антверпені, два голи форварда німців і володаря «Золотого м’яча» Герда Мюллера забезпечили німцям перемогу над господарями – 2:1. У другому півфіналі угорці мали солідну перевагу, але знову сильну гру продемонстрував Рудаков.
А на 53-ій хвилині радянській команді пощастило – після розіграшу кутового м’яч точно потрапив на ногу іншого київського динамівця Конькова. Його гарматний постріл, ще й з рикошетом від захисника, голкіпер угорців не відбив.
Угорці намагалися відігратися, на 84-ій хвилині отримали право на пенальті, однак Рудаков відбив і його. Мінімальна перемога СРСР – 1:0. Пізніше мінімально угорці програли господарям і матч за 3-тє місце – 1:2.
Перед фіналом фаворит «читався» неозброєним оком. Команда ФРН тоді на голову, а то й дві, випереджала всіх інших фіналістів. До того ж свою гру «злапав» Герд Мюллер, який і в фіналі відзначився дублем. Команда СРСР, на цілком забитому німецькими прапорами стадіоні «Ейзель» в Брюсселі, намагалася налагодити контргру, але насправді футболісти рідко навіть переходили з м’ячем центр поля. Ще до середини другого тайму рахунок був 3:0, отож, інтрига «вмерла» остаточно.
На користь збірної СРСР відзначимо, однак, що команда грала в усіх фінальних частинах чотирьох перших Євро і тричі пробивалася до фіналів. Феноменальне досягнення! Та й одного разу, коли не пробилася (у 1968 р.), долю фіналіста в півфіналі СРСР – Італія визначив жереб і монетка…
Фінал:
ФРН – СРСР – 3:0.
Голи: 1:0 – Мюллер (27); 2:0 – Віммер (52); 3:0 – Мюллер (58).
ФРН: Майєр, Хеттгес, Брайтнер, Шварценбек, Беккенбауер (к), Віммер, Хайнкес, У. Хенесс, Г. Мюллер, Нетцер, Е. Кремерс.
СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Хурцилава (к), Капличний, Істомин, Коньков (Долматов, 46), Трошкін, Колотов, Байдачний, Банішевський (Козинкевич, 63), Онищенко.
Стадіон «Ейзель», Брюссель. 18 червня 1972 р. 43 437 глядачів.
Читайте також:
На шляху до Євро’2021: третій чемпіонат Європи – 1968 рік
Коментувати