Понад 10 років тернополянка Роксолана Ковалюк йде до своєї мрії, а саме – удосконалюється в мистецтві нанесення гриму. За цей час дівчина не лише вивчила малювання, але й освоїла анатомію, біологію, хімію і навіть психологію. Результат – буквально на лице.
«Я з самого дитинства знала, що хочу малювати. Тому для мене спочатку не було важливо, ким стати. До того ж, уся моя сім’я – люди мистецтва, які стали підтримкою та опорою. От чула від багатьох, як батьки змушували їх вчитися то на лікаря, то на юриста, чи ще на якійсь спеціальності, які вони не просто не розуміли, а ще й всім серцем ненавиділи. В мене не так, за що я неймовірно вдячна. Що батьки, що бабусі з дідусями казали «ти хочеш малювати, значить так воно і буде!». І ця підтримка булі не лише моральна, але й фізична».
Так, ще з дитинства Роксолана вчилася малювати, поєднувати кольори. Спочатку робила це вдома, потім – у навчальних закладах.
«Де я тільки не вчилася. Закінчила всі можливі на той час (а це 10 років тому) курси візажу в Тернополі, два училища та один коледж, ще навчалася в районі. Також планувала вступати до університету Поплавського, проте коли зрозуміла, що там акцент на перукарську справу, забрала документи. Через деякий час поїхала на навчання та стажування до Праги.
Навіть зараз, коли сама проводжу навчання та майстер-класи, я продовжую вдосконалюватися, адже розумію, що до здійснення найзаповітніших мрій ще дуже далеко».
7 років дівчина пропрацювала візажистом і лише потім стала гримером.
«Не скажу, що гримування було мрією на початку, проте зараз це – моє життя. Це те, до чого я йшла довго та наполегливо.
Вже навіть не згадаю, якою була перша робота. Можливо, навіть щось робила вдома, пробувала бутафорські матеріали».
Для ідеального освоєння справи Роксолані довелося вивчати анатомію, хімію, біологію. Проте найважче у роботі – далеко не саме накладання гриму.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
«Я вже добре знаю, як мені треба працювати та які бутафорні препарати слід використовувати в тій чи іншій ситуації. Це не проблема. Інколи важко знайти спільну мову з людиною, яку гримуєш. До прикладу, бувало, коли я з командою за кілька годин гримувала 30-35 людей і це нормально. Ми не відчували втоми. А бувало, коли я годину працювала з однією клієнткою й опісля почувалася як вижатий лимон.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Сьогодні Роксолана бере участь в кількох проєктах. Також днями в дівчини здійснилася одна з її мрій.
«Досвід у мене справді великий. Це і роботи над кліпами, й гримування акторів короткометражних фільмів, створення образів для фотосесій та показів. Проте днями здійснилася… я не скажу, що це окрема мрія, це, швидше, черговий щабель до чогось глобального й неосяжного. А саме – я стала головним гримером театральної вистави за повістю Річарда Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон».
Ви собі не уявляєте, що я відчувала в ту мить. Я сиділа в гримерці й думала «Боже, Роксі, та ти крута! Це така відповідальність, така робота й довірили її саме тобі!». Чесно, думала, що від щастя зійду з розуму! Ці емоції тримають досі…
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Попри справжній талант та величезний досвід Роксолана не поспішає навчати гримерській справі інших.
«Я навчаю візажу, допомагаю потім знайти роботу, залучаю колишніх учнів у проєктах. І на цьому досить. Як я вже казала, грим – це моє життя. Це як моє дітище, яке я плекаю, яке люблю, за яке переживаю. Я не хочу передавати ці знання людині, яка сама не знає, чого хоче від життя і не буде розвивати вміння надалі. А тим паче тим, хто десь колись надивився курсів візажу, навіть ніколи не малював до цього, все що вміє робити – це «смокі айс» (і то не завжди вдало), зате вважає себе візажистом.
Якщо я зустріну людину, яка справді живе гримом, любить це понад усе – я залюбки навчатиму її та радітиму всім досягненням.
Проте, я даю майстер-класи, зокрема, для дітей. Там я розповідаю про базові навички».
Єдине, чого принципово не робить Роксолана, – не розповідає секретів приготування бутафорних предметів.
«Мені не жаль розповісти, а тим паче, коли в мережі є повно рецептів. Але тут є величезне «але»! Більшість бутафорних предметів небезпечні! Найменша шкода, яку вони можуть завдати – це появу алергічної реакції. Деякі викликають опіки шкіри, слизових оболонок тощо. Якщо дуже хочеться, купіть в спеціалізованому магазині гіпоалергенні предмети, які не завдадуть шкоди. Не грайтеся в юного хіміка!».
Читачам Тернополісу дівчина радить знаходити нові підходи до роботи та час від часу хвалити себе.
«Я така ж, як і всі люди. От зараз у мене осіння депресія. Хоча ні, затяжна меланхолія, під час якої важко вставати з ліжка, не хочеться кудись йти чи щось робити. В такі дні слід дати собі змогу перепочити, не варто «заганятися». Навіть машинам та роботам потрібен відпочинок, то що вже казати про людей…
Як на мене, аби робота подобалася та приносила задоволення, важливо не просто знайти своє, а відшукати нові шляхи реалізації, подивитися під іншим кутом. А найголовніше – слід час від часу себе хвалити, бо кпинити завжди є кому!».
Христина СЛОТА, фото Роксолани Ковалюк
Коментувати